Пам’ять без українців

«Rzeczpospolita» звертає увагу, що в п’ятницю Сейм схвалює резолюцію до 70-ліття цих подій. Чимало вказує на те, що опозиції вдасться профорсувати у тексті документа слово «геноцид», замість визначення «етнічна чистка з ознаками геноциду», яке пропонували правляча Громадянська платформа та Рух Палікота. У статті «Пам’ять без українців» видання «Rzeczpospolita» цитує слова президента Польщі Броніслава Коморовського при нагоді відкриття пам’ятника загиблим: «Я зворушений, що можу зустрітися з вами на спільній молитві за душі жертв волинського злочину». За його словами, цей злочин належить до найболючіших в історії поляків у період Другої світової війни.

Газета звертає увагу на відсутність посла України на відкритті меморіалу. Євродепутат Павел Залєвський відзначив, що Партія регіонів використовує Волинську трагедію до розігрування подій на політичній сцені України. Політик наголошує, що поведінка українського уряду повна суперечностей: з одного боку – лист депутатів правлячої партії, які заохочують польський Сейм назвати злочин «геноцидом», з другого боку – посол не бере участі у вшануванні роковин.

«Gazeta Wyborcza» пише про скандал з «геноцидом» і наводить думку іншого євродепутата, Павела Коваля, який каже, що краще було б, якби депутати польського Сейму вшанували 70-ті роковини злочину хвилиною мовчання. Політик нагадує: якби це слово було критерієм правди про Волинь, її не висловлювали б ані папа Іван Павло ІІ, ані президент Лєх Качинський. Вони уникали такого визначення. І хоч Павел Коваль вважає, що події 1943 року на Волині вичерпують дефініцію геноциду авторства Рафала Лємкіна (з 1948 року), це не значить, що як політик він хотів би вжити цієї формули у політичній боротьбі. Зрештою, є питанням, проти кого зараз її вживають. Чи проти українців, чи проти політичних опонентів. Крім цього, конвенція ООН у справі злочину геноциду спрямована у майбутнє: щоб історія мала освітню вартість і щоб такі події не повторилися.

У виданні «Dziennik. Gazeta Prawna» – стаття «Польсько-українське примирення», в якій читаємо, що «нічого не вказує на те, аби Київ швидко погодився з правдою про геноцид на Волині. Вина лежить також на нашому боці – протягом останніх двох десятиліть ми мовчали». Юристка Варшавського університету Аґнєшка Бєньчик-Міссаля звертає увагу, що визначення, чи Волинська трагедія була геноцидом, має лише політичне і моральне значення. У польській політиці останнього 20-ліття прямування до того, щоб відповідно назвати трагедію, програвало з ширшими намірами Варшави відносно України – пише автор статті Міхал Потоцький. Від самого початку Польща бачила себе у ролі адвоката України.

Н.Б.