66 років тому людина вперше підкорила найвищу гору світу. 29 травня 1953 року учасники британської експедиції, новозеландець Едмунд Гілларі та непальський Шерпа Тензинґ Норґай першими здобули Еверест. Британці намагалися піднятися на вершину Джомолунґми від 20-х років минулого сторіччя, а експедиція 53-го року була дев’ятою спробою входження.
Експедиція почалася 10 березня в Непалі, під кінець місяця гімалаїсти дійшли до регіону льодовика Хумбу з непальсього боку гори, тут два місяці тривала акліматизація. Наприкінці квітня гімалаїсти почали входження. 21 травня вони досягнули південний перевал, розташований 7900 метрів над рівнем моря. Атака вершини почалася 27 травня, а два дні пізніше, 29 травня, об 11:30 Гілларі та Норґай досягли вершини гори, рівня 8848,43 метрів висоти. Гімалаїсти зробили кілька фотографій на піку, закопали в сніг хрест та цукерки, і повернулися до бази.
В інтерв’ю 1985 року сер Едмунд Гілларі говорив, що відчував, коли ступив ногою на вершину Матері Всесвіту, як непальці називають Еверест:
- У мене не було відчуття якогось екстазу, чого могли би сподіватися люди. Ми там були втомлені, і я розумів, що перед нами, під час сходження з гори, - ще багато проблем. Тому в той момент, на горі, ми не відчували нічого такого фантастичного.
- Емоції прийшли три дні пізніше, коли ми зійшли до бази біля підніжжя Евересту. Тоді я почав це все відчувати набагато сильніше. Ктось з гімалаїстів мав при собі малий радіоприймач, і я почув, як диктор БіБіСі піднесеним голосом повідомив, що наша експедиція завершилася успіхом. Я тоді подумав: «О Боже, ми це зробили! Ми піднялися на цю вершину!»,
- говорив сер Едмунд Гілларі, котрий у 1953 році разом із Шерпом Тензинґом Норґаєм першими здобули вершину Джомолунґми. А 66 років пізніше, у 2019 році, вже підкорило або за мить підкорять Еверест 807 людей. Цьогоріч непальська влада видала рекордону кількість дозволів на входження – 381, інший маршрут підкорення гори веде через Тибет, тамтешня влада дозволила на входженя 142 туристам. Наприкінці травня, у 66 річницю першого входження на Джомолунгму, мережею облетіло фото, на якому бачимо чергу з майже ста осіб, котрі стоять на вузькому хребті гори на висоті 8790 метрів, на рівні «сходинки Гілларі». Туристи чекають, щоби піднятися на пік Джомолунгми. У всіх на обличчях кисневі маски.
І ще одна інформація з кінця травня – цього сезону на Евересті загинуло 11 осіб. Це висока смертність, досі середня смертність на Джомолунґмі була наполовину менша. Більшість цьогорічних смертей пов’язана з тим, що у туристів закінчився кисень, почалися проблеми, пов’язані із гірською хворобою... А, нагадаю, висоту восьми тисяч метрів називають зоною смерті, тут організм людини починає повільно вмирати. Щоби станути на найвишій горі світу, у зоні смерті треба ще подолати 848 метрів... і відчекати своє в черзі.
Тож хто винний у цій ситуації? Чи влада Непалу, котра так щедро роздає дозволи на входження? Додам, що один ткаий дозвіл коштує 11 тисяч доларів. Чи все ж таки винні самі туристи, котрі не розраховують власних сил?
Кацпер Текєлі з порталу Wspinanie.pl:
- Непал – це бідна країна, яка живе з цих дозволів вступу на восьмитисячники. Тому складно дивуватися, що так відбувається. Звісно, було би менше небезпечних ситуацій та смертей, якби у високі гори йшло менше людей. А менше людей було би, якби було менше дозволів. Натомість, на мою думку, тут треба апелювати до здорового глузду людей, котрі вирішують підкорити Еверест, наражаючи своє життя на небезпеку. Навіть якщо вони добре підготовлені до високогірського туризму, то в такій черзі, яку ми бачили на фотографії з Джомолунгми, на висоті восьми тисяч метрів, на вузькій грані гори, небезпека – зовсім поруч, це поняття об’єктивне.
Ви теж організуєте гірські експедиції, у польські гори. Цього року на шляху на чи з Евересту, нагадаю, загинуло 11 осіб. Організація експедиці на Еверест туристичним бюро коштує від кільканадцяти до кількадесяти тисяч доларів. Туристи отримують свого гіда та носильника. Чи вам траплялися такі випадки, коли люди з середньою спортивною формою або навіть слабкою формою, намагалися підкорити найвищу гору світу, бо знали, що їх туди буквально внесуть організатори експедиції?
- Скажу більше. Понад 80% людей, котрі ходять по восьмитисячниках, це офісні люди, часом трапляються високогірські туристи, котрі знають гори і проводять в них багато часу. Натомість дуже невеликий відсоток – це гімалаїсти, для яких гори є сенсом життя. Таких людей - жменя. А оскільки гори є для всіх і вони не вводять жодних обмежень, то варто прислухатися до здорового глузду. Поставити, наприклад, запитання – а що робити коли зіпсується погода, якщо загубимо стежку – чи ми готові діяти, чи зуміємо вийти із ситуації? Адже поки все добре, поки маємо цей умовний кисневий балон, то кожен восьмитисячник є доступний для так званих звичайних людей.
Якою є мотивація таких людей? Дехто каже, що - аби зробити собі селфі і опублікувати на Фейсбуку.
- Можливо, це певне перебільшення. Я не думаю, що люди аж настільки марнославні. На мою думку, йдеться про те, щоби підняти свою самооцінку. Багато людей світу не бачать поза 14 восьмитисячниками, Короною Гімалаїв. Є Еверест і ці 13 гір, до яких багато людей обмежує свою високогірську діяльність. Сьогодні можна здобути Корону Гімалаїв навіть не будучи гімалаїстом і не вміючи зв’язатися канатом.
То ж як це можливо – хотілося б запитати в контексті тридцятилітного шляху до першого входження на Джомолунґму. Адже, як я загадала на початку програми, британці організовували експедиції від 20-х років, і тільки дев’ята спроба увінчалася успіхом. А до цього – вже не згадую про зацікавлення Еверестом починаючи від кінця 19-го століття. Але наприкінці 90-х років минулого століття почався комерційний туризм на Джомолунґму. Мрію про здобуття найвищої гори світу може втілити кожен. Як?
- Є кілька обставин, які спрощують завдання. По-перше, це кисень, який – описово скажу – зменшує відчуття організмом висоти на дві тисячі метрів. Тобто якщо ми перебуваємо на рівні восьми тисяч, наш організм себе почуває так, якби ми були на рівні шести тисяч метрів. Коли люди входять на Еверест з кисневою маскою, їхній мозок перебуває на висоті шість тисяч вісімсот метрів. А така висота, насправді, є доступною для кожної здорової людини.
Повернуся ще раз до цьогорічного «сезону» на Евересті, на кінець якого група непальських гімалаїстів вирушила на восьмитисячник, аби його прибрати. Крім чотирьох тіл туристів, непальці зібрали на схилах Джомолунґми 11 тонн сміття. У склад групи входило двадцять гімалаїстів, вони побачили: людські відходи, кисневі балони, подерті намети, канати, поламані драбини, і тонни пластикових пляшок.
Запрошую послухати звуковий файл передачі
IAR/Jedynka/Яна Стемпнєвич