Юліан Китастий і Мєчислав Літвінський зустрілися 20 років тому в Нью-Йорку, що вже в ті часи був центром сучасної авангардної музики: митці спілкувалися там із патріархом руху Джоном Кейджом – композитором, що написав знаменитий опус «4 хвилини 33 секунди», а також з композитором і саксофоністом Джоном Зорном, з яким Юліанові згодом довелося співпрацювати, та з іншими музикантами, без яких тепер важко уявити собі академічну музику 80-90х років минулого століття.
Очевидно, саме це середовище стало визначальним для формування Китастого як музиканта. Його творчість – це поєднання традиційного кобзарського мистецтва з експериментом, це постійний пошук нових засобів виразності і стилістичних комбінацій.
Його пошукам властиве тонке відчуття специфіки музичного матеріалу: Юліан – музикант високої культури. З музикою, з бандурою сім’я Китастих пов’язана вже протягом трьох поколінь:
По батьковій стороні родинна традиція глибоко пов’язана з бандурою – дід Іван Китастий, його молодший брат Григорій Китастий були членами Державної капелі бандуристів у 30-х роках, а Григорій до того ж мав професійний музичний вишкіл композитора-хормейстера, він був заступником диригента капели. Пройшовши школу у видатних київських музикантів, він мав перед собої широкі перспективи, але пішов чомусь у капелу бандуристів, хоч на ті часи це не був наблискучіший професійний вибір – їх постійно арештовували, і загалом тиск на них був страшний.
На бандурі грав і третій брат – Микола, вони навіть кілька разів виступали як тріо.
Дід Іван мав вишкіл регента, співав сопраном у Видубецькому монастирі в Києві – що, звісна річ, в радянські часи йому не дуже помогало. Але він мав ще інший фах – кравецтво, що дозволило йому переховатися й вижити на Донбасі в 30 роки, в часи сталінських чисток. Саме там у селищі Сніжне виростав мій батько. А загалом родина походить з Полтавщини, з Кобиляк, де в 20 роки ще можна почути кобзарів.
Батько Петро Китастий вчився гри від моїх дідів, потім грав з молодечим ансамблем київського комсомолу в 39-40 роках.
Народився Юліан у Канаді, в м. Детройт, в сім’ї повоєнних емігрантів з України. Перші уроки гри на бандурі взяв у свого батька, згодом сам почав навчати, а з 80-го року його запросили викладати в школі кобзарського мистецтва в Нью-Йорку. Тут він у різні часи керував гуртами Гомін Степів, New York Bandura Ensemble, та авангардним ансамблем Experimental Bandura Trio, провадив творчі зустрічі в рамках проекту, що мав назву Bandura Downtown.
З 90-х років Китастий – частий гість в Україні, де виступає з українськими музикантами: зі скрипалем Сергієм Охрімчуком, з мультиінструменталістом Данилом Пєрцовим, з Ніною Матвієнко. В його доробку також участь у роботі американських і українських експериментальних театрів – зокрема співпраця з групою YARA.
Якщо у своїй творчості Юліан поєднує авангард із традицією, то й у приватному житті він намагається тримати зв’язок зі своїм корінням, з історичною батьківщиною. Адже тут відроджується одна з ліній розвитку кобзарського мистецтва – а саме автентичне виконавство, що для Юліана особливо важливо. Але коли йдеться про виконавські традитції професійних бандуристів 20-30-х років, до яких належали дід, батько й обоє рідних дядьків Юліана, він вважає, що українська академічна школа відійшла від них надто далеко:
Як я придивляюся до сучасної консерваторської гри, то там уже й інструменти інакші, і техніка змінилась. Цілий підхід до інструменту солідно змінився. Ідея гри штучними нігтями, яка дуже обмежує дотик до струн. Воно все вирівнює. Все звучить дуже рівно, більш клавесинно.
Натомість у старших майстрів, у яких учився Юліан, була безліч прийомів дотику до струни, особливі деталі в рухах рук – і саме цю школу представляє нині Юліан, коли виконує свій старосвітський репертуар:
Один з моїх улюблених творів – дума про Дівку Бранку Марусю Богуславку. Вона мені дуже близька, як людині діаспори. Таке відчуття, що приходить момент, коли немає вже повороту. (В думі звучить думка про трагічний внутрішній розрив із батьківщиною: Маруся просить, щоб її не визволяли, бо вже вона «потурчилась, збісурманилась задля розкоші турецької, задля лакомства нещасного» – Т.Ш.). Мене часто питають, де я волію бути. Я ніколи не почуваюся більше українцем, ніж коли я десь у Нью-Йорку – Нью-Йорк це ще пів біди, але коли я десь у американській провінції. І ніколи не почуваюся більше американцем, аніж коли я в Україні. Я і там, і там, на пограниччі. На мості також цікаво. Вдома я майже не буваю, але Нью-Йорк мені подобається. Не знаю, наскільки я є американським патріотом, але я є патріотом Нью-Йорку.
Вже після концерту у Варшаві Мєчислав Літвінський розповів про Юліанову творчість та про свою співпрацю з американським бандуристом:
Юліан записував музику із Джоном Зорном. Він постійно грає з Майклом Альпертом, також моїм приятелем… Майкл часто приїздить на фестиваль єврейської культури до Кракова – він, власне кажучи, був одним із ініціаторів цього фестивалю. Він грає на скрипці, співає. Я також грав разом із ним.
Отже, на початку 2000-х років Юліан записав із Джоном Зорном бандурну інтерпретацію Зорнового твору «Кадмут» – це джаз-авангардова композиція на традиційні гебрейські мотиви.
А загалом Юліан виконує дуже різну музику – українську, єврейську, виступає з віртуозкою гри на китайській лютні Ву Ман: дещо з цих виконань можна послухати на ютубі. Він ніколи не боїться нових теренів, як етнічних, так і з погляду стилістики, але завжди прислухається до свого інструменту – адже в бандури є генетична пам’ять, і всі ці культурні зустрічі Сходу й Заходу колись на певно відбулися, або мали відбутися.
Чому я граю з Юліаном? Я люблю давні традиції… і навіть ще старші, ніж давні… Мені траплялось також виступати з автентичними виконавцями, зі співаками з польських і українських сіл – це був фольково-джазовий проект Дарека Макарука, в рамках якого ми заграли кілька таких концертів.
Важливою часткою мого вокального виховання є горловий спів – я співав у Нью-Йорку в хорі Harmonic Choir, і це був перший гурт, що співав у такий спосіб. Це був кінець 70-х років, ми тоді, по суті, були піонерами такого співу – горлового співу в хорі. Ця техніка тоді лише з’являлась на Заході, а згодом стала дуже популярною. Загалом я дуже люблю освоювати різні техніки співу – і на вдиху, й на видиху.
Спільний виступ Юліана Китастого з Мєчиславом Літвінським у Варшаві відбувся вже вдруге – вперше вони грали тут у серпні минулого, 2012 року. Польська публіка добре приймала Юліана в його обидва приїзди, і цього року музикант планує виступити із сольним концертом на фестивалі «Академія Мандрівних музикантів», що відбудеться в серпні у містечку Нароль, розташованому на Сході Польщі, неподалік польсько-українського кордону.
Запрошуємо послухати звуковий файл
Тарас Шумейко