Зємовіт Щерек кільканадцять-кількадесят разів відвідав Україну. І написав про це книжку. "Прийде Мордор і нас з’їсть. Або таємна історія слов'ян" - це розповідь, репортаж, збір записок з України. Записок з подорожі в стилі "хард-кор". Сам автор про свою книжку каже, що це ґонзо. Ґонзо — тобто... Питаю автора.
Зємовіт Щерек: Тобто це репортаж, профільтрований через сприйняття автора... Але насправді, ця книжка є ґонзо про ґонзо. Це не одна перцепція, а певний конструкт, який складається зі сприйняттів багатьох осіб. Адже я не описував Україну такою, якою вона є об'єктивно. Я описував її такою, якою її бачать поляки.
Зрештою, про поляків Ви чимало пишете у цій книжці. Це, можна сказати, книжка про комплекси. Теж польські.
Зємовіт Щерек: Так, це книжка про польський стереотип України.
Тож скажімо кілька слів про нього... Чому поляки їздять в Україну? Що каже нам книжка?
Зємовіт Щерек: Поляки їздять в Україну з багатьох причин. І це не тільки ті причини, описані у цій книжці. Але кілька — описані. Це дуже цікаво - поляки є одним із останніх народів Центрально-Східної Європи, котрих цікавить те, що відбувається за межею, їх цікавить контекст. Мені важко уявити чехів, котрі мандрують Мазурами чи румунів у Свєнтокшиських горах. І ця риса мені подобається в народі, до якого належу. Але поляки їздять в Україну з менш піднесених приводів... По-перше, це подорож вглиб польської свідомості. Це подорож по відрізаних кінцівках ІІ Речі Посполитої...
Тобто сентиментально-кресові мандри?
Зємовіт Щерек: Теж. Але не тільки вони. Сентиментально-кресові поїздки — це одне. Але в поляках є щось на кшталт "пам'яті матеріалів". Їм здається, що подорожуючи туди, вони можуть відчути себе — і це є та гидка частина польських мандрівок на Схід — як у своїх давніх колоніях. Зрештою, в книжці з'являється постать дівчини-українки, котра каже головному героєві прямо в очі — чому вони туди їздять. Отже, вони туди їздять тому, що в стереотипі усіх інших польських сусідів (чехів, німців) Польща — це периферійна країна, забита дошками глуха глибинка, діра, провінція. Україна з черги — це єдина у Європі країна, щодо якої поляки можуть вдавати кращих, вищих, цивілізаційно та економічно більш розвинених. І поляки це шкірою відчувають... І тому вони їздять в Україну, щоб компенсувати ті травми, яких зазнають на Заході.
Чи Ви погоджуєтесь із цим діагнозом озвученим однією з героїнь книжки?
Зємовіт Щерек: Певною мірою так. Ви знаєте, ніколи ніщо сказане голосно, відверто не є до кінця правдивим. Але в цьому є чимало правди. Це якби відфутболювання східноєвропейського м'яча далі на Схід. Поляки не роблять висновків з того, як на них дивляться на Заході... І замість того, щоб підійти зі зрозумінням до народів, яких в принципі, оцінюють так само, вони поводяться досить примітивно. Отже вони самі ставляться до східних народів так, як до них ставляться західні європейці, що мислять про поляків стереотипами. Це дуже інфантильна поведінка.
Це — польські комплекси, описані у книжці "Прийде Мордор і нас з'їсть...". А які — українські? Наприклад, стосовно Польщі...
Зємовіт Щерек: Це залежить, яких українців, з якої частини України. На заході, наприклад, домінує підхід до поляків hassliebe (любов-ненависть). З одного боку, там досить активно діє партія "Свобода", котра значною мірою є антипольською (але по своїй суті — більш антиросійською), тому й антипольська риторика помітна у цій частині України. Але з другого боку, уся польська інтелігенція володіє польською мовою і Польщею цікавиться. Для центральної частини України Польща є представником Європейського Союзу. Сама по собі Польща для, скажімо киян, не є ані цікавою, ані привабливою. Для них привабливою є Євроспільнота. Польща, як частина Євроепйського Союзу, є певною його еманацією. Натомість на сході України справа розмивається ще більше. Там Польща миготить, вона є якимось транзитом між Україною а Німеччиною.
Яким є ставлення українців до Росії? Комплекси щодо Росії?
Зємовіт Щерек: На заході вистачить увійти до "Криївки" і виявиться, що там немає жодного антипольського плакату, натомість є немало типу: "Бий москаля". Один із героїв цієї книжки, котрий є західним українським сепаратистом, вбачає в Росії джерело зла та усіх бід. Він вважає, що Україна, коли була в тому просторі європейської культури, котру він не ототожнює з Польщею, а воліє відсунути кордон — до Австро-Угорської імперії... Отже тоді Львів та Галичина знаходилися на слушному шляху. Натомість все, що пізніше принесла Росія (яку він розуміє як степове самодержавство, як карикатуру Європи) - він це називає раковим захворюванням України, а рак треба усунути.
А східна Україна?
Зємовіт Щерек: Натомість на сході України ставлення до Росії вже набагато більш приязне. Тут Росія вже не виступає в ролі гнобителя. Росія тут асоціюється з братньою культурою, знайомою, близькою... І українці зі сходу не мають жодних проблем, щоб самовизначитися як російськомовні українці. Вони не вбачають у цьому загрози, вони просто не мають іншого досвіду, ніж російський — якщо йдеться про державність.
У цій книжці — в контексті подорожей Україною - досить часто зустрічається прикметник "посовєтський". Наскільки Україна залишається відстійником совєтського, таким собі совєтлендом, а наскільки — є українською?
Зємовіт Щерек: Передусім, варто визначити, чим є слово "український". Якою є українська суть? Чи вона обмежується косою Тимошенко, яка символізує ідилічну українськість. Чи вона відноситься до міфу Козаччини, який зараз експлуатується по повній... Козаки рекламують сирки, пиво... Я навіть у Дніпропетровську бачив рекламу магазину з килимами — це був завернутий у килим козак — Диван Диванич. Отже, наскільки українськість — це згадані символи, а наскільки — створення нової українськості, котра народжується тепер, у часи існування української державності.
А посоветськість? Читаючи Вашу книжку, складається враження, що Україна — це якийсь совєтський діснейленд.
Зємовіт Щерек: Скільки совєтськості? Цей досвід тривав на тих теренах довго. І він залишив глибокий слід у культурі України. Наприклад, архітектура, спосіб впорядкування громадського простору. Цей спосіб не відрізняється від того, як у Росії впорядковують простір. Я навіть читав, що російські серіали знімають в Україні — тому що простір виглядає так само, а значно дешевше. Тому якщо говорити наскільки цей спільний радянський досвід, який об'єднує Україну та Росію, надалі нав’язує свою форму, то він дуже міцний. Але з другого боку, у Львові можна помітити гіперєвропеїзацію міського простору. Раптом Львів вибухнув кав'ярнями, кнайпами — так як це було за часів старої-доброї Галичини. Але ця європеїзація часто відбувається із застосуванням східно-європейських механізмів. Це мені трохи нагадує як Лукашенка чистить Білорусь.
Звідки взялося Ваше зацікавлення Україною?
Зємовіт Щерек: Польща, котра є досить специфічною країною на мапі Європи, цього Заходу, частиною якого так хочемо бути... Але ми досконало розуміємо, що польська дійсність — не до кінця західна, тому в пошуках джерел того, що є так а не інакше, що Польща є такою а не іншою, я почав їздити на Схід. Я хотів побачити Польщу не тільки із західної перспективи (з якої ми завжди на себе дивимося), я хотів побачити теж східну перспективу, зрозуміти, де знаходиться корінь. Багато елементів нашої (але теж вашої, української) культури лежить на Заході — і я про це теж пишу.... Однак спосіб використання цих елементів є східним. Загалом контекст існування Польщі — не тільки західний, він теж (а може головно) — східний. І споглядання на Польщу з цієї перспективи — захоплює.
Запрошуємо послухати звуковий файл
Яна Стемпнєвич
... А до чого тут бальзам "Вігор"? Читайте книжку. Маємо один екземпляр. Хто найкраще обґрунтує, чому саме він має стати власником "першого польського ґонзо" - перемагає.