Цими днями розпочинаються зйомки до нового фільму польського режисера Войцєха Смажовського. Смажовський гостро увійшов у польський кіноматограф такими картинами, як «Весілля», «Злий дім», «Ружа». Зокрема, остання стрічка руйнує табу стосовно дискримінації протестантської польськомовної групи мазурів, які мешкали на території колишньої Східної Прусії, яка після Другої світової війни стала частиною ПНР. Безумовно, його фільми зачіпають глядача. На цей раз Войцєх Смажовський вирішив зайнятися темою Волинської трагедії. Це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943–1944 років, зокрема, Українською повстанською армією та відділами СС Галичина на території колишнього Волинського воєводства, а також Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини міжвоєнної Польщі. Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських – обопільним конфліктом або війною. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло понад 100 тисяч поляків, близько 15 тисяч українців, а також представники інших національностей.
Лідія Іванюх: Напружений час, важко вас зловити навіть по телефону. Зйомки розпочалися, розумію, що все застібнуто на останній ґудзик?
Войцєх Смажовський: Ні, це не так, що все «застібнуто на останній ґудзик», натомість ми застібнули цю осінню частину, якою ми розпочинаємо. Зйомки фільму триватимуть до літа наступного року, тобто все розкладено на такі частини, і наші підготовки відбуваються систематично. Але, коли йдеться про сценарій – так, звичайно, все готово.
Л.І.: Ви – автор сценарію, скажіть, на які джерела ви спиралися, що використовували? Чи фільм, взагалі, вникає у генезис цього польсько-українського конфлікту, його причини?
В.С.: Очевидно, вникає. Я працював, спирався на розповіді кресов’ян, а фінально, таким найважливішим літературним зразком стала книжка Станіслава Сроковського «Ненависть». В його оповіданнях є декілька елементів, які я помістив у сценарій. У книжці Сроковського є така своєрідна наївність, тому що вона написана з позиції дитини, це дає деякі можливості, і це я також використав.
Л.І.: Були проведені консультації, обряди Волині ви обговорювали з етнологом, а історичне підґрунтя консультували з істориком польського Інституту національної пам’яті Лєоном Попеком, чи ще з іншими істориками?
В.С.: Так, цих консультацій дуже багато, вони тривають, буквально за мить у мене чергові зустрічі. Оскільки весь час я намагаюся всі ці сумніви (які виникають, бо відомо, що однієї правди не існує) конфронтувати з різними джерелами, отже, консультації тривають постійно і вони проводяться з великою кількістю людей.
Л.І.: А чи був консультант з України, чи ви не бачили такої потреби?
В.С.: Я бачив таку потребу, звичайно, українська сторона також брала участь у консультаціях, але я спираюся на польську точку зору.
Л.І.: В одному зі свох інтерв’ю ви сказали, що пробуєте зробити цей фільм розсудливо і чесно, натомість немає такого, щоб цей фільм задовольнив усіх, що так не вдасться. Скажіть, хто ваша цільова аудиторія, кого має задовольнити ваш фільм?
В.С.: Я, здається, не вжив такого слова, щоб фільм мав будь-кого задовольнити, здається, не це моя мета. Натомість, моя мета – це те, щоб цей фільм зворушив, зачепив, може, виховував, а, можливо, викликав якусь ширшу дискусію, бо приховування правди про геноцид на Кресах, в моїй оцінці, має особливо важливе значення саме зараз, у період цього поєднання поляків та українців. Моя точка зору така, що приховування правди про злочини – це відкритий шлях для чергових злочинів. Хтось мусить почати про це говорити, а фільм для цього добрий інструмент, бо його вплив доволі таки широкий. На цю тему існує багато літератури, та хто в Польщі читає книжки?
Л.І.: Проте ви повинні усвідомлювати політичний контекст вашого фільму, він, на довгі роки, може зміцнити або змінити сприйняття цієї трагедії в Польщі. Сприяти поєднанню або розпалювати антиукраїнські насторої.
В.С.: Так, я тут мить перед зйомками, і, знаєте, я хочу зробити цей фільм чесно, наскільки мені це вдасться – це, звичайно, побачимо. А коли говорити про тягар фільму, я цього свідомий. Натомість, тепер, коли я вже розпочинаю роботу, то у своїй голові переміщую акценти. Так, я усвідомлюю вагу і значення.
Л.І.: Тобто ці акценти ви переміщуватимете також у ході зйомок?
В.С.: Так, моя робота полягає у зіткненні з людьми, наприклад, з акторами, й іноді змінюю якусь точку зору. Це відбувається при нагоді кожного мого фільму. Важливо те, що я вже сказав, неможливо, аби фільм задовольнив усі сторони.
Л.І.: Але у вас є цільова аудиторія, хтось, на кого ви орієнтуєтеся? Ви говорите про те, що фільм повинен усвідомлювати, вчити, назвати, тобто роль цього фільму дидактична? Ви ж свідомі, що на ваш фільм підуть школярі, молодь, і те, в який спосіб ви зробите цей фільм, ляже тягарем не лише на вашу творчість, але на сприйняття цієї трагедії.
В.С.: Так, я сказав, що усвідомлюю цей факт. Я хотів би зробити фільм про любов у нелюдський час, про любов, яка понад поділами. Ось це для мене головна історія – розповідь про те, чи варто залишатися людиною, незалежно від того, що це означає. І скажу вам, у мене такі амбіції – зробити фільм, який стане мостом, а не муром. У мене є на це фільмовий спосіб, а чи вдасться його реалізувати – побачимо через два роки.
Л.І.: Гаразд, а коли говорити про сам жанр вашого фільму – це буде історичний фільм, художній, драма, чи варіації на тему, як, наприклад, «Вогнем і мечем»?
В.С.: Це художній фільм, драма, історичний і епічний фільм – це розповідь про любов. Якщо я зараз маю його назвати, то саме так і назвав би – розповідь про любов.
Л.І.: Чим ваш фільм відрізнятиметься від пропагандних розповідей про українське підпілля періоду Польського Народної Республіки?
В.С.: Я маю надію, що він відрізнятиметься точками зору, кількістю цих точок зору.
Л.І.: Продюсером фільму є товариство «Фільм», витрати мають складати 15 мільйонів злотих, 4 мільйони дав Польський інститут кіномистецтва, а решта грошей?
В.С.: Це треба говорити з продюсером, напевно, дистриб’ютор дав гроші. Я займаюся фільмом та історією, а організуванням грошей займається продюсер, можна йому зателефонувати і допитати. Він теж, напевно, тепер завершує підписування контрактів. Здається, телеканал HBO є у цьому колі, Польське телебачення – так мені здається.
Л.І.: А не було ніяких проблем з акторами?
В.С.: А саме, я поставив собі мету, що ролі українців зіграють українці, ролі поляків – поляки, а ролі росіян – росіяни, і так далі. Це не так, що всі українці, які прочитали цей сценарій, і з якими я хотів працювати – захотіли взяти участь у цьому проекті. Ну так. Натомість – велика група – погодилася. Отже, поки що із цим проблем немає.
Л.І.: Гаразд, останнє моє запитання – складна тема, несприятливий час, і закиди, що Москва спонсорує ваш фільм, щоб зменшити підтримку поляків для української боротьби з російським окупантом – я не запитаю, чи ви боїтеся робити цей фільм, тільки чи маєте побоювання.
В.С.: У мене є побоювання, звичайно. Я чув такі плітки у Києві. Здається, що через цю плітку двоє акторів відмовилося від роботи в цьому фільмі, саме тому, що цей фільм знімається за російські гроші. Очевидно, я це заперечую. Так, у мене є побоювання, але всі фільми, які я знімаю – так насправді провокують, і здається мені, що всі вони важливі, хоч іноді виходять краще, іноді гірше. Та, все-таки, вони не є тривіальні.
Запрошую послухати розмову в прикріпленому файлі.