Цього разу ми розповімо про проект "Сеньйори в акції". Так у Польщі називають літніх людей, однак проект адресований не тільки людям похилого віку, але всім, хто на пенсії і має багато часу, який може використати на цікаві дії.
Нашою гостею є представниця Товариства Творчих Ініціатив "ę", координаторка цього конкурсу Беата Токаж.
www.seniorzywakcji.pl
Беата Токаж: Конкурс "Сеньйори в акції" проводить Товариство Творчих Ініціатив "ę", разом з Польсько-Американським Фондом Свободи, який фінансує захід. Ця програма триває вже два роки, отже, ми маємо деякий досвід. Її метою є підтримувати активність осіб, яким понад 55 років, і промувати співпрацю між поколіннями. Ми стараємося дійти, передусім, до людей, які вже на пенсії і мають час та охоту заангажуватися у життя своїх місцевостей, робити щось для інших. Люди, які хочуть бути активними разом з молоддю, проводити заходи на благо дітей чи на тему місцевої історії, можуть таку ідею зголосити до нас на конкурс, скористатися майстер-класами, порадами фахівців, і здобути дотацію – від 5 до 12 тисяч злотих (тобто до понад трьох тисяч євро) на реалізацію ініціативи у своїй місцевості.
Чи конкурс здобув велике зацікавлення?
Беата Токаж: Щороку ми отримуємо кількасот ідей. Першого року було понад півтисячі зголошень, другого року – понад чотириста. А в масштабі року ми можемо підтримати, приблизно, 35 проектів – значить, на жаль, лише частину пропозицій. Це свідчить про те, що люди, яким за 55 років, мають різні ідеї і хочуть щось робити. Гадаю, таких програм як наша, які підтримують активність старших членів суспільства, повинно бути більше.
Які цікаві проекти були вирізнені у вашому конкурсі?
Беата Токаж: Досі ми нагородили 68 проектів. Наприклад, тепер тривають такі (проекти), як хоча б у Валбжиху: його зголосили на конкурс мати з дочкою – у нашому конкурсі літні особи можуть брати участь разом з молодим лідером, до 30-ти років. Це – майстер-класи сучасного танцю для сеньйорів і молоді, поєднані з гепенінгами, художніми виступами у міському просторі: у міських автобусах, на майдані, на ринку, і танцювальний спектакль. Тут літні особи дуже активно включилися до танцювальної вистави, а передпрем’єрний показ вдалося зорганізувати у Лондоні, на запрошення тамтешнього художнього осередку.
А, наприклад, у Лудзі діють "Літаючі бабусі" – на заняттях вчаться, як писати свої казки і розповідати їх дітям. З цими творами вони відвідують садочки, лікарні, усі місця, де діти самотні, дещо занедбані і потребують дорослих осіб, які мають для них час і можуть з ними порозмовляти, прочитати казку, показати міні-спектакль.
У Любліні вже два роки існує "Школа супербабусі і дідуся", бо також дідусі приєдналися до ініціативи. Це – заняття, які можуть допомогти їм займатися онуками. Тут можна навчитися, як розумно скласти відносини з батьками, як бути асертивною бабусею, тобто такою, що вміє сказати "ні", як корисно проводити час з онуками, які ігри їм пропонувати. Є заняття з психологом, учасники самі створюють ляльковий театр.
А, наприклад, у Варшаві літні жінки, разом з молодими дівчатами з панкового колективу вирішили дізнатися більше про історію свого району, підготували фотовиставку, яка показує суб’єктивні місця, важливі для кожної з них. Тепер вони готують величезну намальовану на полотні емоційну карту варшавського району Муранув, яка віддзеркалює індивідуальні історії учасниць проекту.
Виглядає, що всі ці заходи не є необхідними для того, щоб прожити – скоріше, йдеться про покращення якості життя.
Беата Токаж: Так, тому що, гадаю, у нас досі не є популярною така модель, яка успішно функціонує, наприклад, у США: що перехід на пенсію – це насправді час, коли можна займатися справами, які ми любимо, на які раніше часу бракувало, здійснювати ідеї, які ми досі відкладали у шухляду, які чекали на момент, коли ми зможемо зосередитися на собі. Але люди на пенсії також активно працюють на користь своєї місцевої суспільності: у США пенсіонери є головною силою, яка працює з дітьми з виключених родин, організує локальні врочистості, де інтегруються мешканці. У нас більш поширена схема, що пенсія – це період заслуженого відпочинку, коли люди дещо виключаються з життя, з активності і, передусім, зосереджуються на онуках і родинному житті. Гадаю, наш конкурс у цікавий спосіб поборює цей стереотип пенсії як часу відпочинку й неактивності, показує, що тоді можна багато робити для себе, розвивати свої зацікавлення і заодно бути активними на благо інших – мабуть, ми реалізуємося найповніше тоді, коли відчуваємо, що те, що ми робимо, служить іншим, що ми допомагаємо, виходимо назустріч потребам, які є близько нас.
Тим більше, що вік, коли виходять на пенсію, ще дозволяє бути вповні активними.
Беата Токаж: Так, гадаю, Польща – у такому особливому моменті, коли маємо численну групу молодих пенсіонерів, майже найбільшу у Європі, у зв’язку з підтримуванням багато років політики раннього закінчування професійної активності, можна сказати – витіснення старших осіб з ринку праці. Тому у нас сила-силенна молодих передчасних пенсіонерів, які раптом опинилися поза можливістю працевлаштування, багато з них сіло на дивани, вхопило пульт дистанційного керування телевізором. І є викликом, щоб цих людей заангажувати, використати їхній час з користю для суспільства, місцевої громади, родини, найближчого оточення. Знаходячи для себе таку можливість активності, ці особи, гадаю, знаходять смисл життя на наступні роки. Бо тепер, якщо хтось опинився на пенсії, маючи 55 років, перед ним ще років 30 – тобто чималий шмат часу, який треба запланувати і можна ще багато досягти.
Важливо, що така активність не завжди потребує великого фінансування.
Беата Токаж: Аргумент грошей як перешкоди в активності не дуже оправданий, бо можна бути активним маючи невеликий бюджет: записатися до Університету Третього Віку чи Клубу Сеньйора, де нема оплат або внески є мінімальними. Також існує багато програм, завдяки яким можна взяти участь у безплатних заняттях – комп’ютерних, мовних, можна клопотатися про дотацію. Наша програма ставить досить високі вимоги, бо ми заохочуємо старших осіб придумати проекти, у яких вони хочуть брати участь – курси, заняття, екскурсії, щоб вони ставали лідерами цих ініціатив і щоб скористалися ними й інші – хочемо, щоб був елемент заангажування. Як показує досвід, таких осіб та ідей не бракує.
Звідки ви черпаєте засоби на таку діяльність?
Беата Токаж: Програму фінансує Польсько-Американський Фонд Свободи, який багато років підтримує активність літніх осіб, особливо – Університетів Третього Віку. Тут наші цілі зустрілися – наше Товариство проводить заходи від 2002 року, першими були адресовані дітям і молоді, пізніше – для групи "50 плюс". Методи не змінилися: ми шукаємо людей з пристрастю, без огляду на вік, які хочуть щось робити у своїй місцевості і навколо своєї ініціативи згуртувати інших. Наші методи спрацьовують в усіх програмах – "Сеньйори в акції", "Молоді менеджери культури" – ми підтримуємо людей, які хочуть бути активними, допомагаємо їм такий проект підготувати і зреалізувати.
Чи користувалися ви засобами з Європейського Союзу?
Беата Токаж: Досі ми не мали з Європейського Союзу, передусім з такої причини, що євросоюзні проекти вимагають набагато більше процедур, ніж краєві. Але цього року ми плануємо відкрити міжнародні дії, тобто обмін досвідом з організаціями країн Європейського Союзу у галузі анімації культури. Мабуть, ми можемо поділитися нашими методами і досвідом, але також хочемо збагатити наш досвід, встановлюючи контакти з організаціями з Франції, Німеччини, Великобританії. Гадаю, цього року буде час на міжнародні дії.
Наталя Бень