Нещодавно виповнилося 250 років з часу утворення Барської конфедерації, яку було 29 лютого 1768 року проголошено в місті Бар, одному з центрів тогочасного Поділля. Лідерами Барської конфедерації стали представники магнатерії Юзеф Пуласький, Вацлав Жевуський, Йоахім Потоцький. Конфедерати вибрали генеральним маршалком Конфедерації камянецького єпископа Адама Станіслава Красіньського, а військовим маршалкем став Юзеф Пуласький. Головною причиною вибуху повстання стало політичне рівноуправнення так званих дисидидентів, тобто православних та протестантів, що відбулося під диктат Росії та Прусії та за умов короля Станіслава Августа Понятовського, залежного від імператриці Катерини II. Це був теж виступ за шляхетські вольності та проти російського диктатут. Барська конфдерація тривала від березня 1768 року і до осені 1772 року, після її придушення відбувся І поділ Польщі. За час Барської конфедерації відбулося понад 500 битв і сутичок між конфедератами і польськими королівськими та російськими військами.
До розмови про Барську конфедерацію ми запросили Адама Данільчика з Польської Академії Наук.
-Останньою краплею, яка призвела до оголошення Барської конфедерації і вибуху повстання, стало підписання трактату про «вічну дружбу», який перетворив Польщу в російський протекторат. Чи не так?
-Думаю, що вирішальним тут був не стільки сам трактат, як порушення права, яке мало місце у Варшаві осінню 1767 року. Варто пам'ятати, що особисті свободи для шляхтича було чимось надзвичайно важливим. Рєпнін не лише порушив ці вольності, але й підняв руку на державних службовців найвищого рангу [14 жовтня 1767 року російські солдати у Варшаві викрали лідерів Радомської конфедерації]. Раніше таке годі було собі уявити. Це якби в наші часи якась держава, наприклад Росія, чи Німеччина, раптово арештувала у Варшаві польських державних діячів це б стало потрясінням для цілого суспільства. Тоді це мало такий же ефект. Звичайно відомості тоді ширилися по країні набагато повільніше хоч це і був період засідання Сейму і більшість політиків перебувала у Варшаві. Це показувало, якою є дійсна влада Росії в Речі Посполитій.
-Тут слід пригадати постать останнього короля Речі Посполитої, Станіслава Августа Понятовського, який був давнім коханцем Катерини II та її фаворитом і саме так його сприймала абсолютна більшість шляхти. Тут помітне певна трагічність цієї постаті. З одного боку, король бувши прогресивною людиною прагнув реформ і намагався в цьому плані щось робити, але водночас Репнін і Катерина не дозволяли на проведення реформ, котрі б якоюсь мірою зміцнили Річ Посполиту.
-Ми маємо тут не лише короля, але й партію Чорторийських, так звану фамілію, яка розпочала співпрацю з росіянами в розрахунку на те, що в період безкоролів’я комусь з Чорторийських вдасться зійти на престол. Якщо ж йдеться про зв’язки Станіслава Августа з імператрицею Катериною, то безумовно тут це відігравало кардинальну роль. З тим, що у виборі короля вирішальними були не почуття Катерини до Станіслава Августа, позаяк як згодом показало її правління, Катерина була безкомпромісним і твердим політиком і для неї найважливішими були інтереси Росії. Вибір Понятовського на короля був зумовлений не спогадами про їхній романс, а тим фактом, що майбутній король не мав власної політичної бази і був слабкою людиною, якою можна було керувати. Росіяни, згодом, неодноразово шантажували Станіслава Августа, погрожуючи перекрити йому фінансування, а він не був настільки заможний, щоб особисто утримувати двір.
-Барські конфедерати з самого початку шукали підтримку на міжнародній арені. Вони намагалися заручитися допомогою різних дворів, серед іншого Франції, а передовсім Туреччини, яка видавалася найбільш перспективним союзником. Власне, як виглядала ця зовнішньополітична акція?
-Щоб зрозуміти дії чи активність барських конфедератів на міжнародній арені, потрібно зрозуміти загальний політичний розподіл сил в ті часи. Тоді в Європі домінували два блоки політичних союзів між країнами — Північний і Південний. До Північного належали, між іншими, Росія, Прусія, Англія, Голландія, а до Південного — Франція, Туреччина, Австрія. В ситуації конфлікту Росії з Туреччиною природнім здавалося, що Туреччина буде найкращим союзником для барських конфедератів. Можливо так би сталося, якби не факт, що не було відповідної і розумної політики з боку конфедератів. Вони розіслали своїх емісарів по країнах, які могли сприяти конфедерації, тобто, до противників Росії - Туреччини, Франції та Саксонії, але наслідки були незначними. Франція спочатку розраховувала на те, що після вибуху турецько-російської війни Туреччина домінуватиме в ній, і тому більшість своїх надала саме Туреччині. В свою чергу Саксонія трохи фліртувала з конфедератами, але побоюючись Росії, яка знаходилася поблизу остерігалася надавати відкриту підтримку конфедерації, і нарахуючи невеликих грошових сум наслідки цієї допомоги були невеликими. Коли виявилося, що Туреччина програє у війні з Росією прийнято надати Речі Посполитій більші субсидії, відправлено французьких військових радників, котрі повинні були керувати бойовими діями, але вже було запізно. Це мало місце в 1771 році, коли, по суті, вже було зрозуміло, що Барська конфедерація не досягне значних успіхів і [між Росією, Австрією та Прусією] вже тривали переговори щодо поділу Речі Посполитої. І, на початку 1772 року, коли цей поділ вже був затверджений, Росія перекидає великі військові сили і з Барською конфедерацію дуже швидко розправляються
Коли йдеться про міжнародну ситуацію, то варто згадати, що вибух російсько-турецької війни [1768-1774 років] в контексті бойових дій, ведених конфедератами є надзвичайно істотним. Чому? Річ у тому, що на початку 1769 року 2/3 російських військ виводиться з Речі Посполитої до південно-східних воєводств. Це призводить до фактично безперешкодного розвитку великопольських і малопольських конфедерацій. Просто не було кому, перешкодити зашкодити цьому процесові. Шкода, але цей шанс змарновано.
-Гадаю варто торкнутися одного важливого питання. Як відомо вже на самих початках конфедератам довелося воювати не лише з російськими військами, але теж в травні 1768 року вибухає повстання гайдамаків. Питання Коліївщини по різному бачиться українською і польською історіографіями. Українські історики переважно бачать Коліївщину як соціально-національну боротьбу зі шляхтою. В польській же історіографії переважає думка, що повстання під проводом Івана Гонти і Максима Залізняка було інспіроване Росією проти Барської конфедерації. Що свідчить про одну, чи іншу версію?
-Якщо йдеться про українську версію, то не знаю, чи не вона не була вироблена в радянський період. Це має такий собі відгомін тих часів, тобто, мовляв народ повстає проти шляхти та панів-експлуататорів. У Польщі ж про це повстання по різному пишеться, в залежності від симпатій, але я не вважаю що воно надихалося росіянами. Безумовно, що на тих теренах переважало православне населення, а священики роками агітували, більшою чи меншою мірою, за Росію, підбурювали просте населення проти польських панів, але я не думаю, що це сильно інспірувалося Росією. Ситуація, яка виникла, а саме перехід польських військ на бік конфедератів, роздробленість тих військ призвело до того, що не там не було війська, яке утримувало б порядок. Правобережна Україна завжди були запальними тереном, де вибухали різні повстання.
-Довкола Барської конфедерації виник певний міф. Зокрема, нерідко про неї говориться як про перше національне повстання проти російського панування. Чи можемо говорити про неї як про національне повстання?
-На мою думку ми не можемо говорити, що це було повстання. Ситуація, яка панує в тогочасній Речі Посполитій відрізняється від того, що ми маємо в XIX столітті, коли дійсно вибухають справжні повстання. Скажімо в часи Барської конфедерації існують такі державні інституції як: Скарбова комісія чи Військова комісія, які все ж таки незалежні від Росії. Це правда, що є російська домінація і силою накидається російський протекторат, але адміністрація Речі Посполитої є незалежною. Теж є монарх. Проте передовсім ми маємо справу з поділеним суспільством. Не було такого, що все суспільство підтримувало барських конфедератів. Більше того конфедерати виступали за боротьбу не лише з росіянами, але також з самого початку хотіли детронізувати короля. Конфедерація, можливо, була більше скерована проти короля, ніж проти росіян.
На мою думку більш влучним є окреслення “неоголошена польсько-російська війна”. Це лише згодом, в XIX столітті Барська конфедерація, перший зрив проти російських військ стає символом повстанської боротьби з росіянами. Твориться символіка. Ми тут маємо Міцкевича і Словацького, повстають картини на тему Барської конфедерації і набуває рангу символу. Символічно можна говорити про перше національне повстання, але в суто науково плані ми не можемо його таким вважати.
Матеріал підготував Назар Олійник