Саме виповнилося 79 років від нападу Радянського Союзу на Польщу. Це сталося 17 вересня 1939 року без оголошення війни. Цього дня вдосвіта Червона армія перетнула польський кордон на всій його довжині. Раніше польському послові в Москві Вацлаву Ґжибовському передано ноту з неправдивим твердженням про розпад польської держави, втечу уряду та необхідність «захисту населення». В офіційній пропаганді не було мови про агресію, а про банкрутство польської держави та «визвольну війну», покликану захистити білорусів та українців.
Посол Вацлав Ґжибовський згадував пізніше на хвилях Радіо Вільна Європа – він був готовий почути погані новини, але ті, які його чекали, були ще гіршими.
– Потьомкін прочитав мені зміст ноти Молотова, де мовилося, що польська держава перестала існувати, тому совєтський уряд наказав своїй армії перетнути кордон Польщі. Я категорично відмовився прийняти ноту і заявив, що можу лише повідомити свій уряд про совєтську агресію.
За словами історика доктора Кшиштофа Яблонки, «насправді агресор дотримувався радянсько-німецької угоди, укладеної в таємному протоколі пакту Молотова-Ріббентропа, який брехливо назвали пактом про ненапад».
– Найбільший агресивний пакт має назву «про ненапад». Це чудовий приклад для молоді, як можна цілком змінити сенс. Як можна війну назвати миром, а мир – війною. А в секретній частині пакту визначено сфери впливу, які планувалося загарбати в будь-який час.
Совєтський напад на Польщу, яка тоді захищалася від агресії Третього Рейху, закріпив остаточну поразку польської держави. «Це був четвертий поділ Польщі», – звернув увагу професор Вєслав Висоцький, історик з Університету кардинала Стефана Вишинського.
– Ми не мали можливості боротися з двома ворогами. Тому 17 вересня поляків охопив жах, стало ясно, що це два окупанти. Визначення «ніж у спину» – найвлучніший опис тодішньої ситуації.
Як пояснює директор Музею Польського війська доктор Адам Булава, для Сталіна це була особиста помста за перемогу Польщі у війні з більшовиками 1920 року.
– Совєти реалізували план жорстокого підпорядкування, звертаючись до традицій попередників, тобто більшовицької агресії 1920 року. Тоді наступ був відбитий. З перспективи Кремля, підтримка німецької сторони 39-го року – це була відповідь за перемогу Польщі 20-го року.
У багатьох місцях підрозділи Корпусу захисту прикордоння протистояли радянському загарбникові, який мав перевагу. Історик доктор Шимон Нєдзєля звернув увагу на величезну диспропорцію сил між польським військом та Червоною армією.
– Ці два фронти, білоруський та український, що напали на Польщу, це понад 600 тисяч солдатів, але увага: близько п’яти тисяч танків, бронетранспортерів і понад три тисячі літаків. Це надзвичайно велика сила, а крім цього – ще спеціальні загони НКВС. Їхнім завданням було займати дуже важливі пункти в Польщі і відразу проводити арешти.
Польська влада закликала уникати боротьби з Червоною армією і не визнала її вторгнення причиною оголошення війни. Винятком мали бути спроби роззброєння. Цей незрозумілий наказ головнокомандувача не боротися з росіянами ускладнював ситуацію польських військ. Польським військовим доручили відступати в напрямку Румунії та Угорщини. Попри такі накази, поляки чинили запеклий опір, – додав доктор Шимон Нєдзєля.
– Логічно повністю цей наказ пояснити не можна, якщо глянемо, якими трагічними були його наслідки. Дуже часто тисячі польських солдатів, сотні офіцерів прямо потрапляли в руки совєтам. Та, попри цей наказ, польські солдати проливали кров у боротьбі з Червоною армією. І не було лише так, що вони здавалися в неволю або совєти брали контроль над їхніми загонами.
Вторгнення Червоної армії до Польщі означало виконання умов трактату Молотова-Ріббентропа, в якому йшлося про поділ Польщі між Третім Рейхом та СРСР. Проте, звертає увагу історик Міхал Пацут, Сталін стримався з наступом до 17 вересня, щоб мати певність, що союзники Польщі залишаться пасивними.
– Сталін чекав, бо не був упевнений, по-перше, як проходитиме польсько-німецька війна, а по-друге – якою буде позиція польських союзників, тобто Франції та Великої Британії. Тому він рішився напасти на Польщу лише 17 вересня, коли дізнався, що наші союзники в Аббевілі 12 вересня прийняли рішення, що вони не будуть активно підтримувати Польщу в боротьбі з Німеччиною.
Після 17 вересня Червона армія поступово займала польську територію. Здзіслав Цєсьолкєвич у момент наступу совєтів жив у місті Соколув Підляський. Після багатьох років він згадував, що ці події для всіх стали шоком.
– 17-го я знав – не досить, що ми маємо війну з Німеччиною, то ще маємо війну з більшовиками. Навіть дитина розуміла, що це нещастя. Я знав таких, що до війни були комуністами і ніби повинні прийняти російське втручання природно. А вони були налаштовані дуже негативно.
Ірена Калісцяк згадувала, як совєти зайшли до її рідного села Сьнядово поблизу міста Ломжа.
– Коли росіяни ввійшли, свою діяльність почали на ринку – нібито принесли велику радість. Та поляки були пригноблені, наприклад мій дід, тому що він боровся 1920 року і знав, що означає «росіяни».
Еуґенія Борковська була свідком входження совєтів до Ковеля. Їй було тоді 15 років.
– Прийшли такі обідрані, виглядали дуже погано, наче самі провели в неволі років 20. Їхні шинелі були обірвані, на ногах вони мали, певно, цератове взуття, чи з чогось іншого, обмазане дьогтем. І, що найважливіше, пригадую величезні фотографії: польський орел – прекрасний, у короні, а збоку совєтський солдат у своїй будьонівці з кулеметом і багнетом приціляється до орла.
Наступ СРСР на територію Польщі приніс арешти, призови до Червоної армії, вбивства ув’язнених та цивільного населення. Почалися масові депортації поляків у Сибір та Казахстан. Цей період жорстокого знищення та репресій назвали «Голгофою Сходу». Деякі дані свідчать про те, що протягом 1940–1941 років на схід виселено навіть понад мільйон людей.
IAR/Н.Б.