Після відродження незалежної Польщі у 1918 році перед новою державою, котра до цього протягом 123 років була стерта з політичної карти, постав цілий ряд завдань від вирішення котрих залежало “бути чи не бути” польській незалежності. Окрім очевидних дилем та завдань політичного, економічного, соціального та іншого характеру, стояло питання про місце Польщі в світі стрімкого науково-технічного розвитку.
Якою була польська технічна думка міжвоєнного періоду і чим саме може вона похвалитися на тлі світових лідерів? Цьому питанню була присвячена доповідь професора Болеслава Орловського з Інституту науки Польської Академії Наук, котру він представив на конференції “Спадщина Другої Речі Посполитої”, організованої Музеєм історії Польщі спільно з Міністерством культури та національної спадщини. До вашої уваги фрагменти з цього виступу.
Професор Орловський підкреслює, що, як не парадоксально, але незалежна Польща мала досить хороші науково-технічні кадри:
Внаслідок іноземного панування велика кількість дуже хороших польських інженерів знаходилась за кордоном, і [після здобуття Польщею незалежності - ред.] вони поверталися додому. Розмах цих повернень на Батьківщину неспівмірний з тим, що відбувається сьогодні. Поляки поверталися, скажімо, з Росії, де вони були лідерами російської інженерної справи. Також в Польщу поверталися фахівці із західних держав, де вони займали високі позиції, хороші і добре оплачувані посади. Ґабріель Нарутович говорив, що своїй домогосподарці в Цюріху він платить більше, ніж отримує на посаді міністра громадських робіт Польщі. Для цих людей важливими були не гроші - це зовсім інший випадок.
Завдяки їх поверненням на Батьківщину, досить периферійна європейська держава, щодо котрої дехто мав сумніви чи вистоїть вона, Польща володіла науково-технічними кадрами, яких важко було сподіватися від країни таких розмірів, і з таким географічним розташуванням. Серед іншого, ми мали дуже добрі кадри в галузі фізики та хімії.
Історик виокремив наступні, найбільш видатні, особистості польської науки і техніки:
Тоді ми мали трьох людей, що кардинально змінили галузі, в яких вони працювали, змінили в світовому масштабі. Одним з них був Ігнаци Мосьціцький, котрий на початку ХХ століття входив до ґрона найважливіших європейських винахідників. Його промисловий метод виробництва азотної кислоти з атмосферного повітря, тобто з нічого, був дуже важливим винаходом. Справа в тому, що світ готувався до великої війни і азотна кислота була потрібна для виготовлення вибухових матеріалів. Окрім того, вона використовується в сільському господарстві і доводилося здалеку імпортувати селітру. Водночас, відбувався інтенсивний розвиток сільського господарства й існувала потреба в азотних добривах.
Іншою постаттю був Ян Чохральський, котрий повернувся в Польщу у 1928 році на запрошення Мосьціцького. В той час він був головою Асоціації німецьких металургів, тобто був провідним металургом не будь-де, а в Німеччині. Його метод вирощування монокристалів — був питанням майбутнього, і був пов'язаний із розвитком електроніки.
А третьою людиною, котра зробила науковий прорив світового масштабу у своїй галузі, був Тадеуш Сендзимир. Сендзимир розпочав у Польщі оцинковку сталі, котру він здійснював при допомозі свого вдосконаленого методу. Завдяки його методу сталепрокату вдалося отримати мінімально необхідну товщину металу, що раніше було неможливим. Все це він зробив у Другій Речі Посполитій.
Професор Орловський зазначає, що особливих успіхів поляки досягли в авіабудівництві, яке створювалося, фактично, на порожньому місці:
Розвиток польської авіації починається після травневого перевороту 1926 року, коли ми перестали імпортувати з Франції застарілі літаки та почали створювати свої власні. Внаслідок чого, за німецькими даними 1938 року, ми входили в другу четвірку країн, що розвивали авіацію. Перша четвірка: Німеччина, Англія, Франція та Італія. Друга четвірка — це США, Нідерланди, Чехословаччина і Польща. Це дані німців, котрі, безперечно, не надто добре до нас ставилися.
Варто пам'ятати про те, що в 1935 році ми були першою державою в світі, котра мала суцільнометалеві літаки. Наш бомбардувальник “Лось” в 1937 році показувався на авіасалоні в Парижі. Виявилося, що він розвиває величезну швидкість, більшу ніж будь який винищувач Радянського Союзу. Цей факт став причиною величезного скандалу під час наради радянського керівництва.
Отож, ми мали дуже поважні досягнення. Звичайно, в кінці перегонів Німеччина настільки відірвалася, що ми не змогли її наздогнати. Зрештою з Німеччиною ми не могли змагатися, адже у випадку величезної, до того ж, добровільної самопожертви суспільства в 1939 році, останнього року напередодні війни, Польща призначила на озброєння велику частину свого бюджету, і навіть після таких витрат це все рівно було в 20 разів менше, ніж у випадку Німеччини.
Історія польської науково-технічної думки міжвоєнного періоду мала своє продовження в роки Другої світової війни. Польські винахідники, в першу чергу учні польського фізика Януша Ґрошковського, що свого часу очолював Польську Академію Наук, відіграли вагому роль у перемозі над гітлерівською Німеччиною та її союзниками:
Після поразки Польщі у вересні 39-го року, вона продовжувала битися під чужим небом. Саме тоді ціла плеяда осіб, вихованців Ґрошковського, зробила вагомий внесок у вдосконалення озброєння та військової техніки. В галузі радіозв'язку було чимало різних ідей. Серед іншого - це Вацлав Струшинський, котрий винайшов вимірювальну антену, що дозволяла локалізувати німецькі підводні човни, коли ті випливали на поверхню та встановлювали зв’язок зі своїми базами, використовуючи для цього спеціальні частоти. Союзники виготовили декілька тисяч таких антен і розмістили їх на всіх кораблях, які супроводжували конвої, що допомогло виграти Битву за Атлантику.
Генрик Маґнуський є автором трьох патентів, завдяки яким було створено “walkie-talkie” — портативні рації американської армії. Ці рації використовувалися, починаючи з 1943-го року, в операціях на Тихоокеанському театрі бойових дій та під час висадки в Італії. Зиґмунт Єльонек створив одну з перших багатоканальних радіостанцій, котра мала вісім каналів і дала змогу командуванню операції висадки союзників в Нормандії вести переговори з командирами підрозділів, котрі брали в ній участь.
Окрім цього, до вихованців Ґрошковського належав Юзеф Косацький, винахідник електромагнітного міношукача, вперше використаного під час битви під Ель-Аламейном, тобто восени 1942 року.
Були такі постаті, як Владислав Свьонтецький, творець бомбового апарату для американських літаків Б-17, відомих як “літаючі фортеці”, а танковий перископ Рудольфа Ґундлаха давав екіпажу можливість панорамного огляду. Фактично, усі воюючі сторони під кінець війни використовували цей винахід. Ґундлах, після війни зголосив свої права на цей винахід і після судового розгляду справи, що тривав декілька місяців він отримав компенсацію в розмірі 89 мільйонів старих франків, що зрештою і так було досить великою сумою. Проте після сплати податків в нього залишилося 17 мільйонів. За ці гроші він купив собі маєток під Парижем і займався там вирощуванням грибів до своєї смерті у 1957 році.
Всі ці речі практично незнані, позаяк в часи Польської Народної Республіки про це не говорили, бо основна маса цих людей не повернулася до Польщі. Британці ж не мали чому славити, зрештою вони взагалі не люблять славити чужих, а звеличувати покинутого союзника, то було б зовсім не в їх дусі.
На думку професора Болеслава Орловського досягнення польських вчених-винахідників були можливими завдяки рішучості та впевненості в собі:
Важливо те, що ми не боялися змагатися з іншими в будь-якій галузі. Великою мірою це було можливим завдяки тому, що в нас з початку були добрі кадри. Разом з тим, це патріотизм налаштовував людей на боротьбу. Кожен у своїй галузі, боровся за те, щоб Польща вважалася рівноправним учасником змагання думки та праці. Безперечно, у нас були проблеми з фінансуванням, але справа полягала у ментальності, бо ми не боялися змагатися з найкращими.
Матеріал підготував Назар Олійник