Обрання Краківського кардинала Кароля Войтили 16 вересня 1978 року Папою Римським стало справжнім шоком для польського комуністичного керівництва та Кремля. В першу чергу це засвідчило про неефективність боротьби комуністів з Католицькою церквою у Польщі, а його паломництво в Польщу 2-10 червня 1979 року, в самий розпал Холодної війни, показало примарність їхньої влади та духовну силу маси поляків, яких надихали слова Понтифіка, звернені до них під час його візиту: “Не лякайтеся! Відкрийте Христу навстіж двері!” і “Ви повинні бути сильними, дорогі брати і сестри! Ви повинні бути сильними тією силою, яку дає віра!”.
До розмови про перше паломництво Івана Павла II в Польщу і його значення, я запросив професора Антоні Дудека з Університету кардинала Стефана Вишинського.
Як каже історик, процес переговорів з керівництвом ПНР щодо візиту Папи були дуже складними, а Москва чинила тиск на Варшаву, відмовляючи її давати дозвіл на приїзд Святішого Отця:
Зі спогадів Едварда Ґерека, в той час першого секретаря ЦК Польської об’єднаної робітничої партії, що правив Польщею, нам відомо, що йому дзвонив Леонід Брежнєв і відмовляв його давати дозвіл на приїзд. Інформація про це виринула, бо восени 1978 року Єпископат Польщі вирішив трохи притиснути до стінки польську владу. Прийнято офіційний документ, який оголошували в костелах. Це був лист Єпископату до Папи із запрошенням відвідати наступного року Польщу. Це ставило владу в непросту ситуацію, адже факт запрошення не можна було втримати в таємниці. Це непокоїло Москву. Звідси і дзвінок Брежнєва Ґереку. За словами польського генсека, Брежнєв рекомендував йому закулісними каналами переконати Войтилу, що для блага Церкви, краще відмовитися від приїзду в 79-му році і зробити це колись у майбутньому. Комуністична влада намагалася відтермінувати візит Папи.
Першою пропозицією було, щоб він приїхав восени 82-го року. Католицька церква не погодилася. Почалися переговори. Врешті-решт, Ґерек поступився і погодився на візит Папи вже в 79-м році. Коротко кажучи, він побоювався обурення суспільства, через те, що церковники оголосять про незгоду влади на приїзд Папи. Ґерек боявся протестів, позаяк економічна ситуація в той час була дуже напруженою. Він вирішив, що більш небезпечним буде заборонити візит Папи, ніж дозволити його. В підсумку? погоджено перенесення приїзду Кароля Войтили на місяць пізніше, бо католицька сторона хотіла, щоб Папа приїхав eтравні 79-го, на урочистості 900-ліття з часу смерті єпископа Станіслава Щепановського, святого, покровителя Польщі.
Станіслав Щепановський був Краківським кардиналом, що вмер мученицькою смертю від рук польського короля Болеслава II Хороброго в 1079 році. Потім був причислений до лику святих і став головним покровителем Польщі. Історик відзначає, що такі безпосередні асоціації на тему конфлікту церкви і держави для комуністичного керівництва були просто неприйнятними в плані візиту Папи до ПНР:
Влада Польської Народної Республіки аргументувала, що не може бути й мови про приїзд Папи в річницю смерті єпископа Станіслава, виходячи з того, що він є символом спротиву Католицької церкви державній владі. Відповідно, католицька сторона погодилася перенести візит на червень. Разом з тим, дата приїзду Войтили в річницю смерті єпископа Станіслава була обрана церковниками невипадково, саме з огляду на вже згаданий символізм. В кінцевому підсумку перенесення дати візиту нічого особливого не міняло. Сам факт паломництва Папи Римського і маси людей, яке воно зібрало, по суті, змінив суспільну свідомість. Тут був важливий не привід, а сам факт приїзду Понтифіка.
Влада всіма способами намагалася тримати під контролем паломництво Івана Павла II й мінімізувати його вплив на польське суспільство, але це їй не вдалося:
Безумовно, була суперечка з приводу маршруту візиту. Зрозуміла справа, що приїздом Папи, як кожним масовим заходом, завідувала міліція і спецслужби. Проте, варто підкреслити, що попри все влада надала Папі Римському широку свободу в контактах із вірними Католицької церкви. Тим, чого дійсно торкалися якісь обмеження, було висвітлення цього візиту, особливо спосіб його подачі у телебаченні. Найбільші маніпуляції спостерігалися у випадку телетрансляцій. Нагадаю, що це відбувалося в епоху, коли, по суті, було одне єдине державне телебачення, що мало монополію в Польщі на трансляцію цього паломництва. Директор телебачення Мацєй Щепанський, і водночас голова Комітету у справах радіо і телебачення, заборонив показувати натовпи вірних. Тобто, дозволялося показувати передні плани, на яких в основному мали бути настоятелі монастирів, монахи та люди старшого віку. Заборонялося показувати величезні натовпи, і особливо молодих людей. По суті, це мало зворотні наслідки, бо загалом у літургіях з Папою взяло участь декілька мільйонів поляків, які потім бачили трансляцію цих урочистостей по телевізору, і розуміли масштаби маніпуляції. Ця вказівка лише засвідчила пропагандистський характер телебачення і насправді більше зашкодила владі, ніж допомогла їй.
[…]
Зустрічі з Папою та літургії не мали політичного виміру і носили виключно релігійний характер. Звичайно, траплялися якісь акції опозиції, яка в Польщі тоді була ще дуже слабкою. Наприклад, у Кракові найбільш помітною акцією став запуск метеорологічної кулі, до якої прикріпили транспарант із зображенням орла із короною і папським гербом. Орел з короною був символом незалежницької традиції [прим. на гербі ПНР орел був без корони]. Де-не-де з’явився якийсь транспарант, з якимось лаконічними політичним натяком, але загалом це перше паломництво Івана Павла II у політичному плані було дуже нейтральним. Тут більше йшлося про те, що Папа говорив в етичному, в релігійному плані. До цього часу те, що він говорив поляки могли чути лише в костелі, де зачитувались його послання. Водночас, одна справа почути слова Папи на недільній службі з вуст знаного нам настоятеля, де присутні, скажімо, 200, 300 чи 500 осіб, а інша, коли ти знаходишся серед людського моря і бачиш поляка, що став Папою Римським, який звертається до тебе. Рівень емоційних переживань в другому випадку є непорівняльно вищим. В цьому і полягає значення цього паломництва - воно зумовило певний психологічний перелом в головах значної частини поляків.
Антоні Дудек звертає увагу, що попри те, що опозиційно налаштовані поляки не одразу побороли страх перед комуністичним апаратом влади, вже через рік була створена всесвітньо відома профспілка “Солідарність”, що вже незабаром стане багатомільйонним протестним рухом, який приведе до падіння комунізму в Польщі в 89-му році. Професор Дудек переконаний, що саме паломництво Івана Павла II стало поштовхом для “Солідарності”.
Думаю, що страху перед владою люди не позбулися, отак відразу, тільки тому, що приїхав Папа і щось там сказав. Натомість, люди були, так би мовити, натхнені Папою думкою, що вони живуть в умовах брехливої системи. Більше того - ті, хто цю систему представляють, є меншістю, бо люди зненацька побачили ці неосяжні натовпи, що прийшли на зустріч з Папою. До цього натовпи можна було бачити раз на рік— 1 травня, під час масових демонстрацій в підтримку владі. Влада, так би мовити, мала монополію на масові зібрання і раптом виявилося, що приїзд Папи зібрав ще більші, ніж першотравневі натовпи, а він вів мову про зовсім інші речі, ніж комуністи. Це був психологічний перелом, про який я вже говорив. Тобто, народилось переконання, що, по суті, в Польщі комуністи належать до меншості, а більшість — це католики. І це з часом, через рік, привело до переконання, що однак можливо хтось в Польщі повинен вимагати від комуністів дати звіт за те, що вони виробляють, почати контролювати їх дії. Це ґенеза “Солідарності”, що народилася із незадоволення рівнем життя в умовах економічної кризи, яка набирала обертів вже з середини 70-х років. З іншого ж боку, в основі “Солідарності” лежить послання і гасло свободи, яке ніс Іван Павло II під час свого першого паломництва в Польщу.
Матеріал підготував Назар Олійник