1 серпня у Польщі відзначили 72-гі роковини Варшавського повстання. Це нагода задуматися над історичною політикою держав. Варшавське повстання було найбільшим збройним зривом підпілля в Європі під окупацією гітлерівської Німеччини. Мало тривати кілька днів, але закінчилося поразкою після двох місяців. Як пояснюють історики, у військовому плані повстання було спрямоване проти Третього Рейху, а політично – проти Радянського Союзу та підпорядкованих йому польських комуністів.
Німеччина пройшла основні зміни від тодішньої дійсності до сучасної демократичної держави, не один раз перепрошувала за війну, не боялася відповідальності. Проте, молоді німці дещо втомлені від постійного визнання провин і, якщо взагалі хочуть розмовляти про історію, то нагадують також про свої жертви. Це – зрозуміло, – каже історик Університету імені кардинала Стефана Вишинського у Варшаві, професор Януш Одзємковський.
– Коли надто довго б’ються в груди, то виникає рефлекс відрази, навіть якщо провина є очевидною. Так само – з німцями. Але, насправді, вони зробили те, чого інші ніколи не змогли сказати – перепросили за те, що вчинили. Хоча, з польської точки зору, нам здається, що німці не сказали до кінця цього слова: «Перепрошую». Тобто багато речей вони обминають або намагаються «ділитися» відповідальністю з іншими.
Деякий час тому в Польщі йшов німецький серіал «Наші матері, наші батьки», в якому Армія крайова, тобто збройні сили польського підпілля в період Другої світової війни, показана в негативному світлі. На думку професора Януша Одзємковського, це не свідчить про негативне ставлення до поляків.
– Це – не упередження. Я думаю, це бажання сказати: «Так, ми зізналися в наших злочинах», а точніше – злочинах нацизму, це ж нацисти вчинили різні дуже негативні речі, але й існує природне бажання знайти ще когось, хто міг би взяти на себе частину вини. Поляки дуже добре до цього підходять, бо в Західній Європі вважаються антисемітами немовби від народження. Причини цього були різними: зокрема, й антипольська пропаганда. Тому й Крайову армію так представляють.
Отже, хоч до німців можна мати деякі застереження, вони старалися зробити висновки з історії. Зате, інші ніколи не перепросили за провини. У Польщі пам’ятають, що Червона армія не прийшла на допомогу варшавським повстанцям 1944 року. Раніше, 17-го вересня 1939 року, насправді стався збройний наступ Радянського Союзу на Польщу, а перед цим встановлено Угоду про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом (тобто пакт Молотова–Ріббентропа). Ще одна справа – розстріл польських офіцерів у Катині. Ніхто за ці події не перепрошував. Досі існує твердження, що Велика вітчизняна війна – тобто відповідник Другої світової війни – розпочалася в червні 1941 року. А події, які були раніше: захоплення території Польщі і балтійських країн, війна у Фінляндії, – пояснюють захистом кордонів та меншин. Це нагадує пропаганду з початку війни – каже професор Януш Одзємковський.
– Пояснення є різними, але це такий же тембр пропаганди, як 1939 року. Він дещо змінений, лагідніший, але веде до цього самого. Щодо перепросин, то хоч я професійно займаюся історією вже 40 років, – досі ще не чув, щоб Росія будь-коли за щось перепросила. Навіть за очевидні злочини, беззаконня. Не перепрошувала ніколи, тому що вважає це елементом політики. Хоча є російські історики, які кажуть правду про Катинь, про 17-те вересня, розповідають, якою була політика відносно поляків. Та офіційно – в шкільних підручниках, у масовій літературі – немає хоча б слова замислення над тим, що їхня держава зробила. Але чого ми очікуємо: якщо сьогодні багато людей, навіть молодих, наводить сталінські часи як період добробуту та спокою, кожен мав те, що йому належиться; мінімум, але воно було, – то чому мали б погано згадувати сталінську політику?
Сучасне формування історичної політики відбувається на основі картинок: фільмів, серіалів. Росіяни у цій галузі майстри. Наприклад, є фільм про штрафний батальйон: у ньому геніально представлено, що позитивними були і комуністи, і царська Росія. Це ідеально вписується в пропаганду російського президента Путіна. Професор Януш Одзємковський радить польським кінотворцям зробити висновки.
– Ми не повинні нарікати, що росіяни роблять це відмінно, тільки питати, чому самі цього не вміємо. Кілька років тому на екрани вийшов фільм «Варшавська битва». Можна було зробити шедевр. На жаль, ми не вміємо знімати легких цікавих фільмів про нашу історію, що захопили б глядача на Заході. Нас деякі речі можуть цікавити, але ми нездатні задовольнити смак західного адресата. Крім одного-двох, в усій нашій післявоєнній історії, певно, не було більше фільмів, які підкорили б серця цієї публіки. А гляньмо на французькі, британські, американські фільми – про Дикий Захід, про сецесійну війну – це ж їхня історія. Ці фільми захоплюють, у них є драматургія, там показані люди, інтрига, а в нас воно якось розмите.
Професор Януш Одзємковський вважає, що Польща повинна протистояти неправдивому тлумаченню історії за допомогою цікавих фільмів.
– Наприклад, замість починати процеси, шукати судових вироків у випадку, коли нас називають співтворцями таборів смерті – зробити один-другий добрий фільм. Це дало б більше, ніж усі судові вироки, на які все одно ніхто й не зважатиме.
Про ідею створення спільного підручника історії для країн Європейського Союзу професор Януш Одзємковський висловився стримано. Були різні спроби, але, мабуть, його появи не варто сподіватися.
– Існує надто багато різниць. Ми ж насправді не зуміли створити спільного підручника з Німеччиною, який задовольнив би обидві сторони, а що вже говорити про спільний євросоюзний підручник. Це було б можливо лише на дуже загальному рівні, що обминав би суть різних національних історій.
Драму Варшавського повстання на Заході наблизив професор Норман Дейвіс своєю монографією «Повстання ’44».
– Професор Дейвіс зробив для нас добре діло, також – професор Януш Заводни у США. Писало про це кілька знаменитих письменників, які займаються історичною тематикою. Але книжка потрапляє до обмеженого кола читачів. Ми в Польщі нарікаємо, що люди мало читають, але гляньмо, як це виглядає у США чи у Франції. Тому історію варто передавати картинками, у фільмах.
Серед небагатьох фільмів про Варшавське повстання є, зокрема, польська кінострічка «Місто ’44», яка вийшла два роки тому.
PR1/Н.Б.