У неділю 30 жовтня було підписано Європейсько-канадську угоду про вільну торгівлю, тобто CETA. Зараз вона чекає на ратифікацію. І з’являється питання: що далі?
Але перш ніж ми подискутуємо про це з нашими гостями, послухаймо кореспонденцію Беати Пломецької:
- «Добре те, що добре закінчується», - сказав шеф Європейської ради Дональд Туск. Угода мала бути підписаною у четвер, але про свій протест заявила Валлонія. За словами голови ради, контроверзи довкола угоди продемонстрували, що пріоритетом має бути надання людям правдивої інформації про наслідки договору про вільну торгівлю. «Ми маємо бути в стані переконати громадян, що вільна торгівля в їх інтересі, а не лише в інтересі великих корпорацій», - додав Туск. За його словами, альтернативою для вільної торгівлі є лише ізоляція і протекціонізм, повернення до національних егоїзмів, а в результаті – до насильства і конфліктів. Натомість прем’єр Канади Джастін Трюдо заявив, що завдяки угоді взаємний товарообіг збільшиться на 20 відсотків: «Це історична угода, яка буде корисною для всіх громадян», - сказав він. Однак, супротивники цього договору непокояться через майбутнє сільського господарства в ЄС, оскільки ринок можуть переповнити дешеві продовольчі товари з Канади. Також вони мають застереження до міжнародного арбітражу, який має вирішувати суперечки на лінії інвестор-держава.
Додаймо до цього, що на думку Брюсселя завдяки угоді CETA Європа додатково отримає 12 мільярдів євро на рік. Однак, через це виникає питання, чи хоч би частину цієї суми отримає також і Польща?
Говорить Аґнєшка Дурлік з Польської економічної палати:
- Побачимо. Все залежить від того, як на CETA відреагують підприємці і польські експортери. Чи вони використають ті можливості, які вона їм дає. Коли тривали переговори, я розмовляла з кількома особами, що представляли підприємців з різних галузей. Це, наприклад, були виробники шоколадних і цукеркових виробів, що до цієї угоди віднеслися дуже позитивно, адже для них це можливість увійти на канадський ринок, і, певним чином, на ринок американський. Їхні продукти вже там є, однак, з огляду на міжнародні торгівельні обмеження, цей експорт має значно менший масштаб, ніж, як їм здається, вони могли би зорганізувати самостійно (скажімо, за допомогою маркетингових акцій у Канаді). Натомість, неоднозначну інформацію я мала з боку фермерів, та, наприклад, садівників. Багато хто з них також розраховує, що цей ринок стане більш відкритим. У зв’язку з цим, мені здається, все залежить від сприйняття цієї ситуації: чи склянка наполовину повна, чи наполовину порожня. Дуже багато залежить від того, як це буде виглядати, коли угода увійде в дію.
- Однак, яке найсерйозніше застереження противників угоди з Канадою можна було б назвати?
- Тут справді арбітраж є тим, що викликає найбільші побоювання. І з ним теж не все виглядає так однозначно. Я знаю, що деякі країни виграють у арбітражних судах. Звісно, судові кошти тут високі. Натомість, з того, що з’являлося у висловлюваннях спеціалістів, на сьогодні польські інвестори у Канаді, скажімо, мають слабший захист. Однак, багато буде видно, коли ця угода буде застосовуватися. Це також залежатиме від рішень арбітрів. Ризик, напевно, існує, але, з іншого боку, вільна торгівля зазвичай сприяла підприємствам, а не ускладнювала їхнє функціонування.
Кшиштоф Мрочковський з щоквартального часопису «Nowy Obywatel»:
- Якщо йдеться про геополітичний аспект, то CETA, звісно, має якесь обґрунтування. Це такий захисний рух Заходу від експансії світу, який розвивається. Оскільки, наприклад, у рамках CETA чи TTIP (тобто Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства) західний капітал має більший масштаб експансії, може швидше зростати та ліпше конкурувати зі своїми відповідниками з країн, що розвиваються. Натомість, якщо йдеться про суспільно-економічний аспект, то ми маємо вже дещо більш неоднозначну картину. Оскільки, за умов глобалізації ми маємо тих, що виграли, і тих, що програли, де останніми дуже часто є суб’єкти, що не мають відповідної швидкості пристосування до змін на ринку. Тобто, зазвичай, бідніші учасники ринку, що також представляють більш традиційні галузі. Також часто невдахами виявляються країни або навіть підприємства, слабші за глобальні корпорації. І тут аспект потужності корпорацій у порівнянні з силами держав стоїть під потенційним знаком питання.
- А, отже, йдеться і про глобалізацію. Чи її роль така вже однозначна?
- Звісно, є так, що глобалізація принесла певну користь в останні, скажімо, двадцять років. Її людське обличчя також потрохи проявляється. Ми маємо істотне зменшення рівня бідності у світі. Дедалі гуманніше показують себе Світовий банк і Міжнародний валютний фонд. Проте, суспільства залишаються повними недовіри. Це є наслідком того, чого вони навчилися вже у 80-х роках на прикладі, хоч би, Мексиканської кризи, або ж пізніших російських та азіатських криз, що глобалізація може дуже сильно підірвати основи суспільства. Отже, скепсис щодо глобальних торговельних угод зростає й немає чому тут дивуватися.
- Чи, таким чином, CETA, тобто Європейсько-канадська угода про вільну торгівлю, може бути таким собі троянським конем глобалізації?
Говорить Роланд Пашкєвич з Центрального маклерського дому PEKAO S.A.:
- Якимось чином, мабуть, так. Не заглиблюючись у деталі варто, однак, звернути увагу на те, що ми говоримо про угоду, яка лібералізує торгівлю та ліквідує митні й позатарифні бар’єри. І ця угода нараховує 1600 сторінок. Як на хлопський розум, це не може бути угодою про вільну торгівлю, чи не так? Адже вільну торгівлю можна обумовити в одному реченні і преамбулі. Сьогодні переможцем у результаті підписання договору непевно є Європейська комісія. Вже цинічно розглядаючи все те, що діялося протягом останнього тижня, видно, що той театр, який було зорганізовано, радше не був випадковим. Раптом виявляється, а про це якось ніхто й не здогадувався, що окремі мовні спільноти у Бельгії мають право вето. І завдяки цьому раптом підіймаються такі питання, котрі у громадській думці існують як найбільші страхи щодо цієї угоди, а, де факто, не ті, що мали б підійматися (якщо ми придивимося до того, як економіка Валлонії функціонує). Після цього надходить етап бюрократичного прискорення, гарячкових переговорів та оголошення про успіх, про те, що всі сумніви вдалося розвіяти. Отже, вже ніщо не стоїть на шляху до підписання угоди: все буде, як хоче народ. А при тому ані слова у ній не змінюють. Всі ці нервові переговори притягують увагу європейських та канадських ЗМІ до самого кінця. Маємо запізненого прем’єра Канади. Попросту ідеальний медіальний театр, аби оголосити: успіх, Європа знову єдина і якщо ми забажаємо, то зможемо подолати найбільші перешкоди.
- Але що було метою такого театру? Що, інакше кажучи, договір з Канадою може принести Європейському Союзу?
- Я абсолютно згоджуюся з тим, що CETA з перспективи європейців є таким собі вступом до того, аби розпочати серйозні переговори з американцями. Коли ми з цієї перспективи думаємо про обмеження економічної свободи, то, звісно, Європа нам здається таким континентом, що найбільше ускладнює підприємцям життя, а Брюссель – це взагалі втілення диявола. Натомість, з іншого боку, якщо подивитися на те, як відповідне законодавство виглядає у Сполучених Штатах, особливо таке, що пов’язане із експортом, імпортом та веденням міжнародної діяльності, то це, власне, є чимось страшним з перспективи ведення вільної торгівлі. Тому мені здається, що Європа потребувала цієї угоди для того, аби мати перед собою можливість ведення переговорів зі США, але також вона потребувала медіагри у зв’язку з усіма сумнівними пунктами, які були тепер названі. Інакше кажучи, вона мала показати, що знову є, у лапках, єдністю.
PR24/А.М.