Щороку Європейський парламент з нагоди Міжнародного дня жінок звертає увагу на становище жінок у світі. Цього року цей законодавчий орган приглядався до їхнього економічного становища. І є про що говорити, адже, за даними Євростату, в усьому Європейському Союзі жінки заробляють майже на 17% менше за чоловіків, виконуючи таку ж саме працю на такій же посаді. Отже, якщо перевести цю різницю у час, то це би значило, що жінки працюють безкоштовно протягом двох місяців на рік або протягом 1 години 20 хвилин на день. Різниця в прибутках пізніше має вплив на розмір жіночих пенсій, що, в середньому, у Європі аж на 40% менші, ніж у чоловіків.
Яким є становище жінок на ринку праці? Чому жінки й надалі заробляють менше? Про все це розмовлятимемо з доктором Малґожатою Старчевською-Кшиштошек з Конфедерації працедавців «Lewiatan», Ізабельою Пшибиш з Інституту публічних справ і Анною Волянською, повноважною представницею зі справ жінок у профспілці «Solidarność».
- Про питання нерівності в зарплатні згадують щороку, коли наближається 8 березня. Коли – і чи взагалі колись – різниця між зарплатнею жінок і чоловіків буде настільки несуттєвою, що ми перестанемо про це говорити?
Доктор Малґожата Старчевська-Кшиштошек:
- Звісно, це важко передбачити. Адже боротьба за однакову зарплатню за таку саму працю триває дуже довго. Отже, чи вдасться її завершити? Я оптимістка. Мені здається, що так. Хоча, гадаю, розуміння, не лише на рівні правлячих кіл, але й підприємців – а я представляю організацію, що об’єднує підприємців – маю надію, буде більшим. І це, насправді, вже виразно змінюється. Ви говорили про те, що середня різниця на європейському рівні між зарплатнею чоловіків і жінок складає 17%. Натомість у Польщі ця різниця дорівнює 9%. Проблема, звісно, полягає у тому, що ми маємо такі групи професій, такі типи економічної діяльності, де згадана різниця мінімальна або й взагалі її немає. А є навіть такі галузі, де жінки заробляють більше за чоловіків. Натомість, ми теж маємо такі сфери, наприклад, це вся фінансова галузь, де така різниця колосальна і в польських умовах сягає 40% (я не знаю, як це виглядає в решті країн). А, отже, це істотне розрізнення, натомість середній показник може нас тут зводити на манівці. Він об’єднує всі сфери, в зв’язку з чим ми часто не згоджуємося з тим, що чуємо, адже наш безпосередній досвід може свідчити про щось інше. Однак, мені здається, що цей процес розпочався. Ми говоримо про це голосно. Кілька днів тому я мала розмову з шефом однієї з найбільших консалтинґових фірм. І він розповідає, що ретельно все це проаналізував і в нього чимало жінок, на подібних посадах із чоловіками, заробляють більше, бо їхня компетентність, знання і здібність швидко навчатися є більшою, ніж у їхніх колег. Я схиляюся перед такими фірмами, що дивляться на зарплатню своїх працівників, власне, під таким кутом, а не з огляду на стать.
- Отже, як щойно було сказано, якщо у ЄС цей середній показник складає 17%, а в Польщі – від 7% до 9%, то, може, Польща буде в аванґарді вирівняння різниці в зарплатні?
Говорить Ізабеля Пшибиш:
- Я би хотіла, щоб була. Це напевно. Варто усвідомити, що ці 9% - це, звісно, залежить, хто як це обраховує, але за підрахунками Головного статистичного управління, це, приблизно, 760 злотих. Тобто, можна припустити, що кожного місяця чоловік може собі купити недорогий телевізор, а жінка – ні. І наприкінці року чоловік має дванадцять телевізорів, а жінка – жодного. Це варто розуміти, адже, насправді, це немалі гроші. Хоч 9% - це не 17%, проте, все одно, це чималі гроші. Отже, в Польщі й надалі тут ще багато треба зробити. Кожен дивиться на себе і часто думає: але ж ні, мій колега заробляє стільки ж, скільки і я. Варто усвідомлювати, що зарплатня є темою-табу в Польщі.
- Власне, наскільки відкритість інформації про зарплатню могла б призвести до того, що така різниця швидше б зменшувалася?
- Я певна, що вона би зменшувалася швидше, бо жінки би зорієнтувалися, як все це насправді виглядає. Вони би раптом усвідомили: зовсім не є так, що всі ми заробляємо так само, як це нам здається. Бо цифри дуже чітко говорять щось інше, ніж те, що думають люди. Навіть у бюджетному секторі, де така різниця насправді невелика, вона зберігається й надалі. Напевно також бракує дискусії на цю тему. Бо хоч жінки й говорять про таку різницю у винагородженні, але не існує широкого обговорення цього питання в ЗМІ, ніхто не говорить про цифри, не представляє конкретних прикладів. Отже, це питання надалі не вважають важливим. Хоч я гадаю, що воно таким є. Доки цього не станеться, така різниця не змінюватиметься. Бо поза приватним сектором, котрий може відчути тиск з боку ринку й те, що йому бракує працівників, а жінки цінуватимуть себе вище, хто ще зацікавлений, аби тут відбувалися зміни? Тож, до цієї дискусії варто повертатися і популяризувати це питання.
Малґожата Старчевська-Кшиштошек:
- Власне, ви торкнулися теми, щодо котрої надзвичайно важко дискутувати. Що рівень свідомості всіх нас, починаючи з тих, хто працевлаштовує, тих, хто приймає законодавчі рішення, і закінчуючи самими жінками, повинен бути значно вищим.
- Власне, звертаюся до Анни Волянської. Чи сам факт, що ви є повноважною представницею зі справ жінок у профспілці «Solidarność», якось свідчить, що ця проблема починає сприйматися як щось особливо важливе?
Анна Волянська:
- Виникнення нашої секції пов’язане не лише з різницею в зарплатні, яка зумовлена історично. Натомість, я би хотіла звернутися до того, про що тут говорила моя попередниця, з котрою я повністю згоджуюся. Рівень свідомості у суспільстві щодо різниці в зарплатні справді низький і цим варто було б зайнятися більш інтенсивно. Натомість, я цілковито не розумію наведених цифр. Оскільки, в залежності від методу підрахунку, в залежності від того, хто подає інформацію щодо цього питання, ці показники – оті 6-7% - представляються досить оптимістично, так би я це назвала. Я не знаю, звідки вони беруться, оскільки я маю доступ до інших джерел, згідно з котрими ця різниця коливається поміж 16% та 24%, а протягом останніх 20 років складає, в середньому, 20%. Ми говоримо тут про різницю у заробітках. Натомість, досі не було мови про різницю в платні, що проявляється в еластичних складниках винагородження, котрі є суттєвим додатком до зарплатні. А різниця в цих елементах складає аж 30% на користь чоловіків, звісно. І в цьому, на мою думку, проявляється воля і працедавців, і уряду. Оскільки, я вважаю, що рівність у зарплатні має бути обумовлена в польських законах. Може це якимось чином могло би вплинути на ситуацію. Звісно, це мої бажання, проте, я не знаю, чи так би сталося. Однак, якщо є норма, на котру можна послатися і відслідковувати її виконання, то, гадаю, добре, аби ми щось таке мали.
PR24/А.М.