Виповнилося 30 років від парламентських виборів у Польщі, проведених на основі порозуміння між комуністичною владою, частиною опозиції та Католицькою церквою в переговорах за «Круглим столом». Це були перші частково вільні вибори до Сейму в післявоєнній історії Польщі і повністю вільні вибори до Сенату. Слід додати, що існування верхньої палати парламенту відновлено після її ліквідації на основі сфальсифікованого референдуму 1946 року.
Публіцист газети «Super Express» Мірослав Сковрон звернув увагу на те, що дата 4 червня 1989 року приводить на думку падіння комунізму.
– Все-таки, асоціюється з падінням комунізму, хоч ми добре знаємо, що це не зовсім було його падінням, не так воно мало виглядати. Тоді я був дуже молодою людиною з досить радикальним мисленням і вважав цілковитою дурістю, що опозиція домовляється з Польською об’єднаною робітничою партією. Адже все, що ми бачимо навколо, за мить все одно впаде. Те, що відбулося 4-го червня, підготувала еліта Польської об’єднаної робітничої партії. Але не тому, – як іноді кажуть при нагоді роковин, – щоб поділитися владою з опозицією; вони не бажали ділитися владою, тільки хотіли розділити відповідальність. Причиною цього була зрада партій-супутників. 4-го червня весь народ побачив, що комуністи вже не є такими сильними.
Доктор Кароліна Зьоло-Пужук із Центру Дашинського відзначила, що критика тодішніх подій – це позитивне явище.
– Я тішуся, що дедалі частіше пробивається критичний аналіз навіть не 4-го червня, а того, що відбулося пізініше. Через зміни, які тоді відбулися, деякі суспільні групи в Польщі не здобули належного місця, не вписалися в капіталістичну мрію про те, що всього можна досягти самостійно, своїми силами. А якщо хтось не досягнув, – то, мабуть, через те, що не доклав достатньо зусиль. Про цих людей, на жаль, забули. Також тоді не замислювалися про наслідки цього перелому, наприклад про безробіття. Здається, реформи, які відбулися в Польщі після 1989 року, не запобігли серйозним суспільним проблемам. Звичайно, є питанням, якою мірою в такому випадку можна було щось зробити.
Публіцист видання «Gazeta Polska» Яцек Лізінєвич наголосив, що між опозицією і тодішнім урядом досягнуто угоди.
– Можна було б сказати, що демократія почалася приблизно 1991 року, коли відбулися перші вільні вибори, і закінчилася 1992 року, коли розпущено уряд Яна Ольшевського. Її повернення можна було вбачати під час правління прем’єр-міністра Єжи Бузека (наприкінці 90-х років і на зламі століть). Щодо розуміння 89 року, то герої цих подій із середовища «Солідарності» хотіли б думати, що тоді поборено комуністичні сили. Але ці комуністи досі кажуть – це неправда, що хтось когось переміг, тільки, просто, вони домовилися. Мабуть, саме так і було. Така форма перевороту, мабуть, вплинула на цілі 90-ті роки і все, що відбувалося зі злодійською приватизацією, безробіттям і всіма негативними наслідками. Зараз 4 червня асоціється з переломом, а ми ще боремося за те, щоб саме цю дату визнати переломною, а не падіння Берлінської стіни – так, наче нам вистачить 35 відсотків демократії... Тут надто багато піару.
Під час переговорів за «Круглим столом» вирішено, що опозиція може здобути не більше як 35 відсотків мандатів у Сеймі. Поділ місць у Сенаті не підлягав обмеженням.
Остаточно, на виборах 4 червня 1989 року Громадянський комітет «Солідарність» здобув у Сенаті 99 зі 100 мандатів, а в Сеймі – 161, тобто всі мандати, передбачені для безпартійних кандидатів, на які погодилася Польська об’єднана робітнича партія.
Історики наголошують, що під час виборів проявився рішучий голос поляків проти комуністичної системи. Але наслідки перших частково вільних парламентських виборів після Другої світової війни оцінюють по-різному. Ґжеґож Волк з Інституту національної пам’яті зазначив, що жодна зі сторін не сподівалася такого великого успіху середовища «Солідарності».
– Це суспільство, можна сказати, примусило до більшого обсягу змін, які тоді відбулися. Наприклад, для середовища «Солідарності» вже під час розмов «Круглого столу» головною вимогою була повторна легалізація профспілки «Солідарність». Тобто повернення до того, що було перед 13-им грудня 1981 року, коли введено воєнний стан. А результат червневих виборів 89 року зрушив лавину і велика частина рішень, прийнятих під час переговорів «Круглого столу», втратила актуальність.
Професор Вєслав Ян Висоцький з Університету кардинала Стефана Вишинського вважає, що після виборчого успіху таборові «Солідарності» не вистачило послідовності. В уряді Тадеуша Мазовєцького, який створено після виборів, було багато комуністів, у тому числі Чеслав Кіщак на посаді віце-прем’єра та міністра внутрішніх справ (МВС він очолював від 1981 року). За словами історика, червневі вибори були шансом перекреслити постанови «Круглого столу», але його не використано. Результатом стало падіння уряду Яна Ольшевського три роки після цього.
– Команда, якої не можна було контролювати, управляти нею, – була небезпечною. Треба було її зліквідувати. Також відразу видно, хто проти неї виступав і хто прямував до того, щоб повернути рівновагу, узгоджену за «Круглим столом».
Професор технічних наук Міхайл Кляйбер заявив, що поляки були прекурсорами змін, які мають основне значення для історії. За його словами, перемоги на виборах 4 червня 1989 року не вдалося повністю використати.
– Є питанням, чи якби ми зробили це по-іншому, – це не довело б до якихось інших клопотів. Це факт, що наша трансформація не була справедливою, але чи ми зуміли б керувати нею зовсім інакше? Чи тоді справедливість справді задовольняла б усіх? Це не є певним.
Ані 30 років тому, ані тепер не відомо напевно, якими були наміри комуністичної влади, – додав професор Міхайл Кляйбер.
– Чи йшлося про те, щоб обманути і, однак, зберегти владу лише з певними поступками на користь «Солідарності», чи це було чесне прагнення довести життя в Польщі до демократії? Це питання, на яке сьогодні, мабуть, остаточної відповіді немає.
Професор Єжи Ейслєр з варшавського відділення Інституту національної пам’яті сказав, що вибори 4 червня 1989 року закінчилися гепі-ендом, хоч їх супроводжував страх.
– Передусім, було те, про що ми не любимо розмовляти: страх, тривога, чи є шанс, чи все вийде, чи не закінчиться як Тієнанмен. Це ж той самий день – 4-е червня, коли спроба комуністичного Китаю здобути свободу, незалежність закінчилася масовим убивством. Що б не говорити – що в нас були контрактні вибори, недемократичні, що існували домовленості – все це є кращим, ніж стріляти до людей.
Директор Музею історії Польщі Роберт Костро нагадав, що вибори 30 років тому були символічним моментом, тому що польське суспільство сказало «ні» комуністам.
– Це був момент, коли ми прийняли рішення про долю подальших перетворень. Тобто воля народу вирішила про те, що пізніше не можна було повернутися до старої системи. Була величезна мобілізація. Тоді нам здавалося, що 62 відсотки – це небагато, але сьогодні ми знаємо, враховуючи відвідуваність чергових виборів, що це дуже добрий результат. І, справді, 99 відсотків сенатського списку і 35 відсотків, – тобто всі сеймові мандати, які могла здобути опозиція, – здобув Громадянський комітет. Це була велика перемога.
Роберт Костро звернув увагу на важливий психологічний вплив виборів 4 червня 1989 року. Коли підраховано голоси, виявилося, що більшість поляків підтримує опозицію. Це стало підставою того, щоб змінювати дійсність. Але чимало людей ще побоювалося і мало сумніви, тоді ще існував Радянський Союз.
PR24/IAR/Н.Б.