Цього року минає 70-та річниця Волинської трагедії: від 30 до 60 тисяч поляків і близько 20 тисяч цивільних українців загинуло в ході братовбивчого конфлікту на Волині в 1943-1944 рр. Як досягти порозуміння, коли пам’ять про трагедію та бачення її причин є відмінними в польської й української сторін? Як запобігти поширенню радикальних поглядів, що можуть призвести до політичного напруження в польсько-українських стосунках? Яким чином слід віддати шану жертвам? На ці та інші питання намагались дати відповідь історики, політологи та громадські діячі, що в середу 27 лютого зустрілися на V Форумі Польсько-Українського партнерства у Королівському замку у Варшаві.
Підсумки зустрічі підводили співголови Форуму Павел Залєвський та Анатолій Кінах:
Ми не сперечалися про факти, але про їх інтерпретацію. Ми з’ясували дуже важливу річ: що ми маємо право на правду, і що з цим правом на правду пов’язане право на пам’ять, і на вшанування жертв. Ми сказали про те, що поєднання є надзвичайно важливою річчю. Ця дискусія, в якій взяли участь представники громадянського суспільства Польщі й України, не була політичною дискусією, адже ми вважаємо, що цей діалог, котрий стосується таких складних проблем польсько-української історії, мусить бути виключений з політики. Політика Польщі чи України щодо партнера не може потрапити в залежність від його позиції в питаннях про історичне минуле.
Професор Львівського університету історик Богдан Гудь розповів, як на форумі перебігала історична дискусія про причини Волинської трагедії.
А секретар Форуму Павел Тшцінський вказав на розбіжності у поглядах українських і польських істориків на причини збройного протистояння:
Пан Гудь підкреслював суспільний характер конфлікту: волинським селянам ішлося про землю. Натомість Ґжеґож Мотика вказав на новітній характер волинського злочину. Мотика твердить, що українські націоналісти мислили в сучасних їм категоріях й для досягнення мети (створення держави) використовували методи, до яких удавалися німці. На той час це була новітня практика вирішення конфліктів, а не застаріла ворожнеча.
На Форумі також чимало говорилось про вшанування тих українців і тих поляків, котрі в непростих умовах і під загрозою власного життя та життя своїх близьких рятували й допомагали одні одним під час збройного конфлікту 1943-44 років. Павел Залєвський зазначив, що серйозним викликом для обох країн є не тільки вшанування жертв, але також вираз вдячності тим людям, котрі не піддалися безумству ненависті:
Ми всі маємо глибоко в серці і схиляємо голови перед тими українцями, що допомагали полякам, які проявили християнську любов. Вони заслуговують на увічнення. Нам дуже залежить, аби цю численну групу українців гідно вшанувати,
Ще 2009 року польський Сейм визнав убивства на Волині трагедією, що мала характер «етнічної чистки» та «ознаки геноциду». На Форумі відбулось подальше обговорення цих понять, у зв’язку з питанням про доречність застосування їх щодо волинської трагедії.
Тарас Шумейко