Як стало відомо цього тижня, у польському бюджеті на наступний рік заплановано витратити майже 8 мільйонів доларів на репатріацію поляків зі Сходу. Йдеться про нащадків громадян Польщі, депортованих у 40–50-х роках до Росії та Казахстану, а також про етнічних поляків із Західної України та Білорусі.
Для Польщі, як і для решти країн Європи, однією з найбільш болючих проблем є старіння населення. Пенсіонерів стає все більше, жінки не поспішають народжувати 3–4 дітей, тому в перспективі кількох десятків років польській економіці загрожують серйозні проблеми. У той час як в Польщі зараз проживає 38 мільйонів осіб, то поза її кордонами – приблизно 20 мільйонів людей, котрі мають польське походження. Більшість з них це трудові мігранти, які у різні періоди виїхали на Захід, і розраховувати на їх повернення радше не доводиться. Проте є сотні тисяч нащадків поляків, депортованих на Схід у сталінські часи. Їх повернення до країни пращурів стало б і виправленням історичних кривд, і необхідною дозою свіжої крові для польського ринку праці.
Від початку 90-х тема репатріації постійно присутня в польському публічному дискурсі. Важливим кроком у цьому напрямку стало запровадження Карти поляка та полегшеної процедури отримання громадянства особами, які мають польське походження. Тепер до питання вирішив повернутися уряд Еви Копач. Експерт Павел Лєвандовський з Республіканського фонду вважає рішення про виділення грошей на репатріантів саме зараз елементом передвиборчої кампанії:
– Це спроба правлячої партії Громадянська платформа підвищити свій рейтинг перед виборами. Рішення було прийняте після того, як громадськість довідалася, що уряд вирішив взяти з фонду призначеного на цілі репатріації 400 тисяч євро на прийом біженців у Польщі. Поляків обурило те, що влада більше цікавиться безпекою Німеччини, котрій так залежало, щоб сирійців пустили до ЄС, ніж Польщі.
Отже, під тиском громадськості гроші виділені. 8 мільйонів доларів – звучить доволі солідно. Але що так насправді можна зробити за ці кошти? Лєвандовський констатує: на жаль, небагато:
– Згідно з розрахунками, які робилися у 2013-му році, коли готувався проект нового закону про репатріацію, щороку на повернення поляків зі Сходу пропонувалося виділяти близько 7 мільйонів доларів. Якщо мати на увазі інфляцію, оголошена урядом квота є достатньою. Репатріація є недешевою. Оцінюється, переїзд і облаштування у Польщі 100 осіб, котрі мають польське походження, обійдеться державі більш як у мільйон доларів. Тобто, якщо цифри у бюджеті залишаться без змін, наступного року ми б могли перевезти до країни більш-менш 600 осіб, які мають польські корені.
600 осіб – це, звісно, крапля в морі, якщо дивитися на дані, що стосуються кількості людей, котрі мають польське походження. Вважається, що тільки в Україні живе понад 200 тисяч людей, які можуть довести своє польське коріння. З іншого боку, не всі вони хотіли б уже завтра залишити свої домівки. Експерт розповідає, яка кількість поляків вже сьогодні є готовою повернутися на батьківщину пращурів:
– У даний момент приїхати до Польщі у рамках закону про репатріацію намагаються 2800 осіб. На середину 2015-го року, програмою репатріації взагалі скористалися менше ніж 5 тисяч осіб. Про закінчення репатріації можемо говорити тоді, коли людина переїхала до Польщі та отримала тут польський паспорт. Якщо подивитися на дані, протягом останніх 15 років Польща надала громадянство 30 тисячам осіб, тобто репатріанти складають менше ніж 20% у цій групі.
Звісно, до Польщі останніми роками переїхало набагато більше, ніж 5 тисяч осіб з польським походженням. Проте, репатріація є не просто міграцією з відповідним оформленням документів, а особливим юридичним процесом, – нагадує експерт:
– Репатріація – це повернення до країни людей, які були примусово переселені з теренів своєї держави, або принаймні нащадків депортованих. Польський закон про репатріацію стосується тільки осіб польського походження, які проживають у країнах колишнього СРСР. Адже депортації під час та після війни відбувалися переважно на Схід. Не варто також забувати, що депортації здійснювали усі наші окупанти, починаючи з першого поділу Речі Посполитої у XVIII столітті. Так що бажаючих повернутися до Польщі може бути набагато більше, ніж ми припускаємо.
Потенційними кандидатами на репатріацію є власники Карти поляка. А таких карт наразі видано 120 тисяч. Для тих, хто хоче приїхати до Польщі найближчим часом у рамках закону про репатріацію та відповідає критеріям репатріації, найбільшою проблемою є житло. За законом, його має надавати не центральна влада, а органи самоврядування. І тут виникає проблема:
– Розпорядниками житлового фонду у Польщі є ґміни, найменші одиниці самоврядування. А вони дуже неохоче долучаються до процесу репатріації хоча б через турботу про свій піар. На місці завжди є багато людей, хто чекає у черзі на соціальну чи комунальну квартиру, і дати житло не їм, а комусь з приїжджих – це б погано вплинуло не підтримку членів ради ґміни на наступних виборах. Я б хотів підкреслити: чимало людей, які хочуть зробити репатріацію, добре володіють польською мовою. Вони б не мали проблем з інтеграцією. Часто це власники дипломів за технічними спеціальностями, вони б були скарбом на нашому ринку праці. Це особливо потрібне Західній Польщі, звідки чимало молоді їде до Німеччини. На даний момент ми оцінюємо, що нормам закону про репатріацію відповідає 120 тисяч осіб з країн колишнього СРСР. Але через те, що Польща не поспішає цю репатріацію робити, вони їдуть до інших країн. Майже 20 тисяч етнічних поляків зі Сходу останніми десятиліттями виїхали до Німеччини.
Тема репатріації у польському суспільстві знову стала гарячою ще й на хвилі останніх переговорів між Брюсселем та Варшавою про прийняття до країни над Віслою сирійських біженців. Наразі, Польща має обов’язок прийняти 7 тисяч втікачів, які вже прибули до ЄС з півдня. Звідси й питання: хтось приїде, а своїх не змогли привезти. Павел Лєвандовський підкреслює, що прийняття біженців і проведення репатріації не повинні взаємно виключатися, але про свої національні інтереси завжди треба пам’ятати:
– Ми маємо польські інтереси та поляків, яким треба допомогти. Колись цих людей дуже скривдили. Тепер є найліпший момент, аби їм допомогти повернутися додому. Якщо Німеччина вибиває з ЄС гроші на запрошення сирійських біженців, чому Брюссель не може покрити кошти переїзду і розміщення хоча б згаданих 2800 осіб польського походження? Депортовані на Схід були громадянами Польщі. У нас діє право крові, отже, їх діти є також громадянами Польщі, так само як онуки. Найвищий час їм повернутися додому.
О.Б.