У нас на зв’язку - Юрій Наконечний, керівник медичних програм благодійного фонду «Карітас Україна», які реалізуються на сході України, в буферній зоні. Юрію, Ви щойно повернулися з чергової поїздки. В яких саме регіонах працюєте?
Юрій Наконечний: Територія, на якій ми працюємо, має чотири так звані локації. Перша локація – це маріупольський напрямок, це маріупольський «Карітас»; це запорізький «Карітас», який має зараз найскладнішу зону відповідальності, тобто Маріїнку, Авдіївку, Красногорівку; це краматорський «Карітас»; це теж організація «Милосердя» з Луганської області, яка працює за нашою програмою.
У чому полягає програма «Карітасу» в буферній зоні? Знаю, що ви орієнтуєтесь на активізацію місцевих мешканців...
Юрій Наконечний: Так, вона відрізняється від інших програм надання медичної допомоги. Одна із основних відмінностей – ми набираємо людей, які проживають у буферній зоні, безпосередньо у зоні конфлікту, і беремо їх на роботу доглядальниками. Ці люди доглядають немічних, літніх мешканців, котрі перебувають у зоні конфлікту, і котрі не можуть пересуватися, їм важко виходити з дому. Ці люди виконують як соціальні, так і медичні функції. Тобто якщо треба зварити їсти або оформити якісь документи, або ж надати медичну допомогу, що не вимагає втручання лікаря... Додатково, ми надаємо медичні ґранти. Це певна сума грошей, яку люди можуть отримувати щомісяця або ж одноразово – це залежить від їхнього захворювання. Звісно, на деяких територіях є доступ до медикаментів, але є теж території, де такий доступ є ускладнений, тому наші мобільні команди допомагають постачати ці медикаменти безпосередньо в зону конфлікту.
В рамках цієї програми медичної допомоги «Карітас Україна» надав роботу понад 200 мешканцям місцевостей, розташованих у згаданих зонах. Кожна людина, у свою чергу, опікується трьома хворими. Отже, загалом, бенефіціарів – понад 600. Програма розрахована до вересня цього року. Юрію, Ви щойно повернулися з регіонів, де працює «Картіас». Зокрема, з Авдіївки, Маріїнки... Як виглядає ситуація на місцях?
Юрій Наконечний: Можу сказати, що навіть під час нашого перебування там було чути обстріли. Наші працівники локальних «карітасів» розповідають про постріли практично кожного дня. Це як автоматні постріли, так і важка артилерія. Сліди видно безпосередньо на помешканнях – в Авдіївці чи Маріїнці помешкання понівечені. Мабуть, важко знайти незруйнований будинок у цих місцевостях. Для мешканців це вже, на жаль, буденність, але для тих, хто туди в’їжджає – їх ця картина вражає.
Ким є ваші бенефіціари? Чи це літні люди, хворі, котрі просто фізично не можуть виїхати? Чи теж такі, котрі не хочуть покидати своїх домівок?
Юрій Наконечний: Якщо у 2014 році на цих територіях залишалися люди старші і немічні, то зараз ми маємо таку ситуацію, що багато людей повернулося. Ця ситуація фінансово обумовлена, тому що люди вичерпали якісь свої запаси, будучи десь на виїзді, й вони були змушені повернутися... Це є досить серйозна проблема, коли люди без праці, без роботи, повертаються на свою батьківщину, де вони мають тільки житло. Тому для цих людей відсутність будь-якої допомоги міжнародних організацій прирікає їх на життя на межі виживання.
Крім медичних проектів, «Карітас Україна» реалізує в зоні конфлікту проекти психологічні. Часто їхніми адресатами є діти, котрі живуть у прифронтовій зоні. Юрію, розкажіть, якою є ситуація дітей?
Юрій Наконечний: Там працюють школи. Школи, які зазнавали зруйнувань вже декілька разів, навіть після того як їм міняли вікна... Це такий, знаєте, перманентний процес. Дуже небезпечним у цій ситуації є те, що діти звикли до цих обстрілів, і вони ходять вулицями, здалека чути, як стріляють, а вони, я би сказав, ніяк вже не реагують на цю ситуацію. Хоча наші психологи говорять, що це серйозні переживання, і вони матимуть досить серйозні наслідки у майбутньому цих дітей. Батьки бояться відпускати дітей, наприклад, на якісь оздоровчі табори. А діти, у свою чергу, теж бояться виїжджати без батьків із цієї прифронтової зони. Цього літа нами було оздоровлено більше сотні дітей, яких діагностували наші психологи, і у них виявлено психологічні порушення. Частина дітей оздоровлювалася у Карпатах, а частина – під Слов’янськом, оскільки деякі батьки боялися відпускати своїх дітей до інших регіонів.
Насправді, ми маємо «забуту віну» в Європі. Немає наголосу, що ця війна продовжується в Україні, а на деяких територіях вона не зменшувала обертів, а навіть навпаки – зараз збільшуються ці обороти, військові обстріли. Цю війну не видно в Києві, її не видно на вулицях Львова, її не видно навіть у маленьких місцевостях, які було визволено від окупантів. Можна сказати, що цю війну видно у сім’ях, в оселях, куди ми заходили. Міжнародні організації намагаються нагадувати, що світ про цих людей не забуває. І люди це знають, вони орієнтуються навіть, яка країна їм допомагає. Але хотілося б політичного врегулювання – це дійсно з 2014 року відслідковується, що силами гуманітарних організацій міжнародного масштабу нам не вдасться вирішити цю ситуацію.
Дякую, на зв’язку зі студією Української служби Польського радіо був Юрій Наконечний, керівник медичних програм благодійного фонду «Карітас Україна», які реалізуються на сході України. Ви можете підтримати діяльність цього благодійного фонду на Донбасі, допомогти в реалізації цих програм, про які ми говорили – вистачить зайти на сайт Карітасу - http://www.caritas-ua.org/causeall/ .
Запрошую послухати звуковий файл розмови
Яна Стемпнєвич