Польща відзначає сторіччя відновлення незалежності, а хто найкраще пам’ятатиме емоції, які супроводжували цю подію? Напевно ті, хто її пережив. Проте, це було так давно – сто років тому, а отже, чи нині у Польщі є багато довгожителів, які могли б розповісти про події столітньої давності?
А гостем нашого ефіру є доктор Катажина Бок-Матушик з Центру історії Zajezdnia, з якою поговоримо про надзвичайний, винятковий, можливо, один із найкращих проектів, які організовано в рамках святкувань сторіччя відновлення незалежності Польщі – «Сотня довгожителів, на століття відновлення незалежності». Вітаємо вас, перше запитання, чи багато нині в Польщі людей, яким зараз приблизно сто років?
К.Б-М.: Дослідження з минулого року показують, що таких людей було приблизно чотири тисячі. Це, дійсно багато, хоч їх точного числа нам не вдалося встановити. Тому, у нашому проекті ми вирішили, що шукатимемо осіб, які народилися в 1923 році та раніше, тобто яким приблизно сто років. Тут важливий і вік, і те, чи ці люди матимуть силу та бажання поділитися з нами своїми історіями, пережитим, своїми спогадами, і чи дозволить їм на це їхнє здоров’я.
Проект Центру історії Zajezdnia ви запустили навесні. На початку було ледь кільканадцять осіб, які зголосилися до участі у вашому проекті. Що вам вдалося протягом оцих кількох місяців інтенсивної праці зробити, який результат?
К.Б-М.: Треба сказати, що після першої інформації про наш проект, відгук з боку рідних та близьких осіб – довгжителів, яким приблизно сто років – був дуже великим. Дотепер нам вдалося записати майже 50 спогадів, це назагал кількагодинні розповіді, історії їхнього життя. Ми постійно отримуємо нові контакти, нові зголошення від осіб, які зацікавлені участю в цьому проекті. Ці люди розсіяні по всій Польщі, ми намагаємося нікого не обійти увагою, отже, співпрацюємо з низкою установ по всій країні, які займаються подібними темами, що й ми, тобто їхні працівники, їхні волонтери записують для нас ці спогади. І нині, ми вже на півдорозі, з оцієї запланованої сотні осіб, ми нині зробили записи майже 50-ти осіб, тобто виконали половину роботи.
Справа в тому, що не йдеться лише про те, щоб знайти цих осіб, але й схилити їх розповісти історію їхнього життя, а це часто бувають складні розмови.
К.Б-М.: Часто буває так, що люди, особливо ті, в кого не було досвіду публічних виступів, з якимись промовами, вони часто переконані, що їхні історії - нікому не цікаві. Таке твердження, мовляв: «та що там цікавого в моєму житті трапилося – та нічого», - ми чуємо дуже часто. Тоді ми намагаємося переконати таку людину, що для нас, (і це правда), навіть найпростіша історія цінна та цікава, оскільки вона розповідає про дійсність, якої вже немає. Співрозмовник розповідає про те, чого ми не знайдемо в традиційних джерелах, документах, архівах, а навіть у спогадах. І я хочу підкреслити, якщо вже нам вдасться переконати людину розповісти про своє життя, завжди виявляється, що ця історія надзвичайно цікава, що у ній безліч непересічних подій, які стосуються хоча б такого простого щоденного життя.
І справді так воно і є, що історії з перших шпальт газет всім відомі, проте, не менш цікавими є події, про які знає лише обмежене коло рідних та близьких, а завдяки проектові «Сотня довгожителів, на століття відновлення незалежності», про ці історії зі щоденного життя довідаємося також і ми.
К.Б-М.: Так, це правда. І від наших довгожителів ми почули багато таких цікавих історій та розповідей. Дуже часто це розповіді з перших років їхнього життя, це те, що вони пам’ятають із сімейного життя, з батьківської хати, - це святкові традиції, звичаї, про які нині вже ніхто не знає, не зберігає. Навіть у сім’ях учасників нашого проекту ці звичаї не збереглися. А це ж неповторна атмосфера міжвоєнного періоду, який нині нам здається абсолютно іншою епохою, тим часом для них – це живий спогад про дитинство, яке, можливо, не було безтурботним, проте для них це був прекрасний період, і їхні розповіді про цей період – чудові.
А чи вдалося вам знайти людину, яка народилася саме 11 листопада 1918 року?
К.Б-М.: Такої людини в нас немає. Найближче цієї дати – 11 листопада 1918 року - є наш співрозмовник, втім відома особистість, отець Єжи Томзінський – паулін із Ясної Гори, який народився 28 листопада 1918 року, і незабаром відзначатиме своє сторіччя. Натомість, у нас є людина, яка народилася у 1912 році, це пані, яка чудово, дуже мальйовничо розповідає історію свого життя. Пані Катажина Ґлєр – це, поки що, наша найстрша співрозмовниця, вона проживає на півночі країни, на Жулавах.
Окрім дуже важливих і цінних розповідей є також фотографії та різноманітні сімейні пам’ятки, що вдалося знайти, зберегти?
К.Б-М.: У цьому проекті нам вдалося архівізувати (оскільки ми від наших співрозмовників позичаємо фотографії, скануємо їх і поміщаємо в нашому архіві) чудові фотографії 1920-1930-их років. Це світлини зі щоденного життя наших героїв, наприклад, у нас є ціла серія фотографій від нашої співрозмовниці пані Каліцької, що документують життя шоли у 1920-ті роки, це й екскурсії і зустрічі гарцерів, які мандрували по всій Польщі. Там також фотографії з екскурсії до Острої брами у Вільнюсі. Є світлини сімейних зустрічей, які документують важливі події в житті родини, наприклад, вінчання, хрещення дитини, тощо. Проте, цікаво, що, на фотографіях є безліч молодих, гарних, радісних таких світлих облич.
А, що саме з цих історій, які вам вже вдалося архівізувати, найбільше вас здивувало, вразило?
К.Б-М.: Здається, це будуть пропорції, які наші співрозмовники присвячують різним етапам свого життя. У нашому колективі, який займається цими записами, ми вже декілька разів помічали, що з перспективи сторіччя історії життя людини, те, що трапилося протягом останніх 70-80 років, це інколи дуже маленький відрізок, мала частина всієї розповіді.
У нашому проекті розпочинаємо розмову від того, що просимо співрозмовника, аби він розповів історію свого життя. Щоб розповів її так, як він вважає за потрібне. І що цікаво, велика частина цієї розповіді, це саме і є два перші десятиліття, міжвоєнний період, дитинство, підлітковий вік, молодість. Згодом наші спірозмовники доволі багато місця присвячують періодові Другої світової війни, подіям, пережиттям, і це такий єдиний досвід з так званої «великої історії», який присутній у кожній історії, у кожного нашого співрозмовника. Натомість, усі інші важливі події, які ми назвали б вирішальними чи зламними впродовж останнього сторіччя історії Польщі, з’являються, насправді, в окремих розповідях. Інколи, вони є фоном.
А чи звучить питання про те, чим для них, для їхніх родин було відновлення незалежності Польщі?
К.Б-М.: Ми запитуємо їх про те, чим сьогодні для них є незалежність Польщі, що це сьогодні для них означає. Відповіді звучать різні, найбільш зворушлива - це таке ствердження, що незалежність – це просто свобода людини, коли ми самі можемоприймати рішення щодо себе, своєї долі.
Виставка не є доступною лише у вас у Вроцлаві, в Центрі історії Zajezdnia?
К.Б-М.: Ні, виставка під назвою «Ровесники Незалежної», оскільки саме так ми назвали розповідь про наших довгожителів, спершу, тобто від 10 листопада, в нас у Вроцлаві, в Центрі історії Zajezdnia, але згодом, протягом найближчих двох років вона мандруватиме всією Польщею. Проект не закінчується цьогоріч, ми протягом найближчих двох років будемо продовжувати пошук наступних наших співрозмовників, і теж підготуємо публікації з фрагментами їхніх розповідей, і теж мандруватимемо з цією виставкою по всій Польщі. Для нас, у цьому проекті, важливо показати, як ця історія виглядає з перспективи звичайних людей, які цю історію пережили, і відчули її по-різному.
Jedynka/Л.І.