У Колегіумі святого Станіслава Костки навчаються учні з країн колишнього Радянського Союзу. Половина школярів – з України. Головною ідеєю Колегіуму святого Станіслава Костки у Варшаві є допомогти молодим людям з польськими коренями зі Сходу повернутися на Батьківщину їхніх предків. Натомість у колегіумі збільшується також кількість учнів з України, які не мають польського походження, але разом з родиною переїхали жити до Польщі, – розповідає Ева Петрикєвич, директор загальноосвітнього ліцею та початкової школи Колегіуму святого Станіслава Костки:
– Минулого року ми відзначали 25-річчя школи. А з 2003 року ми вчимо учнів з польськими коренями зі Сходу, тобто 15 років минуло торік. До нас постійно приїжджають ці учні, щоразу їх більшає. Минулоріч вперше прибули учні до початкової школи, теж більша група – з України. І на цей момент усіх учнів є понад 200, з яких понад 160 – це учні ліцею. Але теж уже початкова школа починає розширюватися. І, мабуть, це є позитивна зміна, котра свідчить про розвиток школи.
Розвиваємо ідею шкільного меценатства, котре має підтримувати навчання учнів з польськими коренями зі Сходу. Мені здається, це дуже цінна суспільна ініціатива, що є меценати, доброчинці, які хочуть підтримувати навчання власне цих молодих людей. У ліцеї 50% – це учні з України, решта 50 % – з інших країн.
Загалом, з 2003 року у колегіумі навчаються учні з 12 країн Європи та Азії: України, Білорусі, Росії, Литви, Грузії, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Киргизстану, Вірменії, Молдови та Польщі.
– Від початку місією ліцею була допомога в поверненні полякам, нащадкам поляків, додому, до Польщі. Допомога в поверненні до Польщі тим нащадкам поляків, які з різних причин залишилися за східним кордоном чи теж були заслані вглибину Сибіру чи до Казахстану. Це є суспільна ініціатива. Звісно, ця ініціатива була б неможливою, якби не підтримка Міністерства освіти, якщо йдеться про дотації для учнів, якби не співпраця з сенатом з 2005 року, потім з перервою на співпрацю з Міністерством закордонних справ. Тепер ми знову співпрацюємо з полонійним бюро канцелярії сенату в питанні утримання учнів.
До школи дійсно є дуже прихильне ставлення (з боку держави – ред.). Дружина президента викладала нашим учням німецьку мову 2016 року. Нас як полонійну школу запрошують на різні урочистості, події – і в Міністерстві освіти, і в президентському палаці, – ми є знаною школою, і думаю, що нас шанують.
Вважаю, що ця ідея допомоги полякам зі Сходу чи ідея їх повернення до Польщі, підтримки цього повернення, відкритість на них – це ідея понад всілякими поділами, котра відкриває і серця, і думки, і є чимось, що насправді дуже єднає. Цього ми досвідчили впродовж цих років. Це якесь таке почуття солідарності з тими поляками, які для мене особисто є героями, бо якщо вони були кинуті в пусті степи Казахстану і зробили з тих степів зелений гай, освоїли їх, не маючи нічого, то це героїзм. І пережили такі суворі умови, теж у Сибірі, це свідчить про велич духа, відваги і рішучості власне в тому, щоби і культуру, і мову, і польськість там зберегти і плекати. Звісно, зараз повертаються їхні нащадки в четвертому-п’ятому поколіннях, тож багато з них вже не знають польської мови. Але пам’ять про це, деякі традиції та родинні історії тривають, їх плекають, переказують. Тож ці особи мають свідомість також тих польських коренів, якщо говоримо про Казахстан чи Росію.
До колегіуму можуть вступити учні, які мають високі результати у навчанні та насправді бажають повернутися до Польщі, – розповідає Ева Петрикєвич:
– Ми допомагаємо їм закоренитися тут, більше усвідомити свою тотожність, відкрити польську культуру, польську мову і вчимо їх поваги до польської культурної спадщини. Бачимо по наших учнях, що вони віднаходять себе у цьому дуже добре. Виховуємо майбутніх справжніх польських громадян. Бо, як правило, всі хочуть тут залишитися жити і створити сім’ї. І ті, які вже закінчили школу та університет, дійсно або започаткували якийсь власний бізнес, або десь працюють, або мають сім’ї. І це нас дуже тішить.
У школі створили також нові умови навчання для іноземних учнів, які не мають польського походження.
– Цього навчального року вперше був створений клас ліцею, до якого приходять учні з Варшави, які приїхали сюди з України разом з батьками, котрі працюють тут, у Варшаві чи в околицях. Насамперед, це є учні з України, хоча не лише, але, здебільшого. Знаємо, що це, мабуть, найчисельніша група, яка працює у Польщі. Школа теж є приязною, відкритою для них, бо ми знаємо і враховуємо переселенські проблеми учня, навчання в іншій країні при низькому рівні знання мови, зовсім іншій системі освіти. Ми запитуємо, як учні тут почуваються, звертаємо на це увагу і хочемо, щоб вони, насамперед, добре почувалися у школі, і даємо їм час на асиміляцію.
Хочу підкреслити, що тут усі предмети викладають польською мовою. Це польська школа, яка готує учнів з інших країн зі Сходу до життя в Польщі. Наша специфіка, між іншим, полягає у тому, що всі починають з того самого рівня: або дуже погано знають польську мову або трохи краще, але вчителі про це знають і стараються розуміти ту ситуацію учнів і так пояснювати, і виявляти таку терпеливість, щоб вони могли подолати мовний бар’єр і щоб почувалися дуже добре серед такої доброзичливої, навіть, я б сказала, родинної атмосфери. В кухні працюють пані, мами чи бабусі наших учнів, які теж сюди приїхали. Тож, можемо сказати, що у нас є насправді по-родинному.
До Колегіуму святого Станіслава Костки приїжджають учні з усіх куточків України, – розповідає Тетяна Стецик, вчителька англійської мови та відповідальна за набір учнів до школи:
– Я думаю, кожній мамі чи татові важко відпустити дитину в моральному, психологічному плані. Тому що це сотні, а деколи й тисячі кілометрів, але, зрештою, це початок європейської освіти. Думаю, що батьки мають довіру до школи, до вчителів, до опікунів в гуртожитку, до вихователів. І таким чином відпускають дітей.
У школі немає обмежень щодо кількості дітей. На жаль, ще цього навчального року 2019-2020 буде обмежена кількість дітей в гуртожитку. Але вже з 2020-2021 навчального року практично вдвічі збільшиться кількість місць у гуртожитку. В школу приймаємо, звичайно, тих дітей, які не потребують гуртожитку. Тоді їхні батьки повинні проживати у Варшаві.
Богдан Гонгало приїхав навчатися до ліцею з Миколаєва:
– Історія моя походить з території Житомира. Це була раніше територія Польщі. І там мій прадід був військовим, але НКВС робило чистки, ліквідували польських патріотів, і він зник без сліду.
Мій батько поїхав сюди на заробітки п’ять років тому і було питання, щоб вся сім’я переїхала до Польщі. У нас в Миколаєві була така спільнота, де вчили польської мови, допомагали переїхати до Польщі. І там мені порадили цей ліцей.
Це цікаво вчитися з учнями з різних країн. Ми ділимося нашими традиціями, вони розказують про свої традиції, ми їм про свої, відбувається ніби такий обмін культур. Взагалі, для мене нема різниці, чи в мене друзі з України, чи з Росії, чи з Білорусі, ми всі однакові. Немає такого питання, з якої ти країни. Мені подобається тут навчатися, бо всі допомагають один одному, вчителі – учням, учні – учням, вихователі в інтернаті теж нам допомагають, там є вихователі і з України, і з Польщі, і з Білорусі.
Учень ліцею Юрій Хробак розповідає, що йому також подобається те, що навчається та мешкає з представниками з різних країн. Сам походить з міста Новий Розділ Львівської області:
– Моя бабця і мій дід з татової сторони є поляками, це колись були польські землі, але просто потім вони вже жили в Україні, не переїжджали назад до Польщі.
Я мав вирішити за два-три дні, чи вступати сюди, чи ні. І так, з наполегливістю батьків, я зробив вибір, і радію, що сюди потрапив. Після дев’ятого класу вчив приблизно один місяць польську мову.
Я хочу тут, в Польщі, вступати (до університету – ред.) точно. Я ще не знаю, чи буду тут на все своє життя, але я радий, що тут вчусь. Передусім, це європейська освіта, більше можливостей.
Своїм досвідом навчання у ліцеї ділиться й Анна Шмигельська з Тернополя:
– Маю польське походження, мій прадід був поляком і вийшло так, що його переселили в Україну.
Мені дуже тут подобається, я навчаюсь другий рік, планую вступати тут – у Варшавський університет, але буду подавати (документи – ред.) в Гданськ, в Познань.
Буває таке, що, наприклад, брат або сестра учня, який закінчив цю школу, теж приїжджають сюди, буває таке, що наприклад, друзі з одного міста, які почули про цю школу, теж приймають таке рішення і приїжджають сюди. Дуже багато дітей можуть не розуміти взагалі польської, але вчителі стараються знайти підхід, стараються роз’яснити тему. Тут дуже цікаво, весело.
При Колегіумі святого Станіслава Костки у Варшаві почав діяти також Клуб малюка для дітей дошкільного віку. Якщо кількість охочих записати дитину до клубу збільшиться, згодом його перетворять на постійний дитячий садочок.
Ірина Кондратюк/ PR24