Logo Polskiego Radia
Print

Африканець у Варшаві

PR dla Zagranicy
Anton Marchynskyi 30.05.2019 16:05
  • U_ 0530 MAG WYD OK.mp3
З нагоди Дня Африки у Домі зустрічей з історією у Варшаві зібралися вихідці з цього континенту і їхні місцеві друзі
Facebook - afryka.org - ‎Afrykanin w Warszawie

25 травня кожного року в світі відзначається День Африки. Саме з цієї нагоди у Домі зустрічей з історією у Варшаві зібралися вихідці з цього континенту і їхні місцеві друзі, аби розповісти про свої рідні країни, а також про своє життя на берегах Вісли, де вони вже також почуваються як удома. До Вашої уваги деякі з цікавих моментів цієї зустрічі.

На початку про те, наскільки добре Африку знають у Польщі та як її тут сприймають, розповів доктор Павел Сьрєдзінський з Фонду «Afryka Inaczej»:

- Ми як фонд перевіряли це двічі, робили дослідження громадської думки, і ці дослідження виразно свідчили про те, що це знання про Африку невелике. У цьому насправді немає нічого шокуючого, бо Африка все-таки далеко. І навіть якщо хтось мешкає у Варшаві, то особливо не цікавиться тим, що відбувається у Вишкові або в Білостоці, хіба що звідти походить. Це такий принцип, який я завжди люблю називати принципом трупокілометрів: аніж щось розташоване далі, тим сильніше вбиває добрі новини з того місця. І так насправді діється з Африкою, бо і в моїй улюбленій столиці в Африці Уаґадуґу, столиці Буркіна-Фасо, також жителі не цікавляться тим, що діється в Польщі, бо це дуже далеко. Отже, немає чого цьому дивуватися. Натомість стереотип, який сформувався, породжений образом Африки з фотографій ще ХІХ століття. Тому ми, власне, не бачимо, як Африка розвивається, що вона різноманітна. Адже й насправді є бідні регіони, є місця, куди їздять різні гуманітарні організації, проте не є лише так, що ми маємо справу з будинками, покритими хвилястою бляхою, глинобитними будинками або шалашами. Є також і сучасні частини міст, що вони, безперечно, доступні не для всіх жителів Африки. Не забуваймо заразом, що сьогодні в Африці відбувається дуже інтенсивний процес урбанізації. Ще на початку ХХ століття лише 3% її населення жили в містах, сьогодні це 39%, а в 2050 році вже понад половина жителів Африки мешкатиме в містах. І тут діє той же механізм, що всюди: місто приваблює, туди приїздять, і так, зрештою, формуються найбільш населені міста світу.

Мамаду Діуф з того ж Фонду «Afryka Inaczej» додав:

- Аби бути точним, якби ми, як поляки, мали би увійти до Каїру, то ще лишилось би трохи місця: половина би змістилася напевно, 25 мільйонів. Натомість Лагос – найбільше місто в Субсахарській Африці – я приймаю також (назву – ред.): Чорній Африці – це дещо понад 22 мільйони. Отже це насправді так звані мегалополіси.

Проте стереотипи діють і в зворотньому напрямку. Стефано Самбалі з Танзанії розповів як сприйняв Польщу, зіткнувшись з нею вперше:

- Скажу так: коли я виходив у Танзанії в аеропорті, то ми мали там електричні сходи. Отже, коли ми прибули до Варшави, де тоді будували старий аеропорт, то сідали в автобус і перша реакція одного з моїх друзів була: «Якщо така країна, то я повертаюся». Бо всі думали, що ми їдемо до Європи, тепер все буде елегантне, гарне, як ми завжди бачили у фільмах. Отже, всі були шоковані. Це був 1991 рік. Але пізніше, коли ми були у центрі, то на Центральному вокзалі, однак, такі сходи були. Отже оцінка відразу підскочила угору.

Ене Мерсі Данілюк з Нігерії, яка мешкає в Польщі вже шість років, розповіла, натомість, про свій перший лінгвістичний шок:

- Я мала великі проблеми, бо нікого не розуміла, а тільки чула «ш», «ж», «пши», «же», «пше»… щось таке. І я весь час питала чоловіка, що вони кажуть. А він: «Пізніше, пізніше». Але я не хотіла чекати, хотіла знати зараз, не пізніше. Отже, польська мова була для мене чимось найважчим. Коли я починала її вивчати, то відчувала, як в мене потім болить язик і зуби. Дуже перепрошую! Це вже минуло, але тоді мені було так важко. Я пішла на мовний курс, а на додаток були приватні заняття, що я їх маю навіть до сьогодні. Бо часом мені здається, що я просто не знаю, що говорю.

Мамаду Діуф, який на берегах Вісли живе вже 35 років, також ділиться своїми враженнями про польську мову:

- Це справді важка мова. Я завжди кажу, що польська мова найбільш націоналістична, бо якщо вивчати будь-яку іншу мову, то є шанс на досягнення якогось рівня. Польська, натомість, якщо йдеться про граматику – то це знання, яким можна оволодіти. Але вимова, прошу панства… Це найбільш направо від правих сил. Людина просто долає певний вік і каже: «До побачення». І це справді «до побачення» - жодних шансів. Але це насправді дуже гарна мова.

Здебільшого мешканців Африки до Європи приводять економічні та політичні причини, війни, епідемії та стихійні лиха, котрі надто часто виливаються у гуманітарні катастрофи, що через них небезпечний шлях на північ, нерідко приречення на роки у таборах для мігрантів, а згодом, фактично, у ґетто, ксенофобія і безробіття, на загал видаються більш привабливими, аніж перспектива залишитися вдома. Це більш ніж очевидні речі, про які учасники зустрічі навіть не мусили говорити. Це, однак, всупереч стереотипам, не єдині шляхи, що приводять мешканців Африки на Європейський континент, зокрема до Польщі.

Говорить Яя Самаке, виходець з Малі, що робить кар’єру актора на берегах Вісли:

- Польща на жаль, а може і на щастя, не є країною, до якої відбувається велика міграція африканців у Європі. Нас тут мало, у порівнянні з іншими країнами, як, хоч би, із Німеччиною і Францією. І більшість з нас, здається, опиняються тут через навчання, а не через так звану заробітчанську імміграцію (цього насправді дуже мало), або ж з огляду на родину. А після навчання освічені африканці лишаються у Польщі і тут працюють. Я приїхав на навчання і наразі живу тут. Кажу «наразі», бо, як мені здається, тут добре, але вдома, мабуть, найліпше.

Дуня Пашеко з Анґоли, яка у Варшаві працює вчителем танців, розповідає про те, наскільки Африка залишається присутньою у житті таких експатів як вона:

- Треба пам’ятати про те, що ми є може не настільки колективістичною культурою, як азіатська, але ми дуже дбаємо про свою культуру, музику, танець, зустрічі з друзями або родиною. І, гадаю, найважливіше, що будучи тут, за кордоном, тим, що ми насправді намагаємося винести з Африки, є такі зустрічі. Ми знаємо, що тут немає всіх тих продуктів – овочів і фруктів, що є в Африці, отже ми просто зустрічаємося, завжди знаходимо когось зі своєї або іншої африканської країни і намагаємося робити щось, що ми мали там. І завжди є можливості, аби повертатися до своєї мови, але до їжі – ні. Цього просто не буде. Тому їжа також, однак, важлива.

Антон Марчинський

Print
Copyright © Polskie Radio S.A Про нас Контакти