Нещодавно у польській столиці, в рамках Варшавського студіуму філософії і теології проф. Тадеуша Бартося відбулася дискусія про найважливіші проблеми сучасної філософії. В заході взяли участь важливі учасники інтелектуального життя Польщі.
До Вашої уваги фрагменти їхньої розмови.
Говорить професор Анджей Лєдер з Інституту філософії і соціології Польської академії наук:
- Коли я розмірковував над цією темою, то, власне, повернувся до відомої сови Мінерви, що вилітає пізно - на смерканні, тобто, коротко кажучи, філософія з’являється під кінець, як певного роду підбиття підсумку. Але мені спала на думку радше така собі структуралістична інтерпретація цих слів Геґеля. Мені здається, що в філософському мисленні присутнє щось, що робить його конрапунктним. Воно стає у своєрідну опозицію до домінуючої течії або духа кожної епохи. А разом з цим вона нерідко анонсує якусь зміну, революцію, прихід чогось нового. Але коли вона з’являється, ще невідомо, про що йдеться. І приклади цього можна наводити, починаючи від найбільш ранніх грецьких початків філософії – у філософії природи, у елеатів, котрі з’являються тоді, коли ще домінує пов’язаний з традиційною грецькою релігією міфологічний образ світу. Отже, вони певним чином цілковито руйнують такий спосіб мислення. Або ж у Платона, який приходить, коли домінує політичний дискурс софістів. Або, скажімо, Рене Декарт – коли сягають апофеозу релігійні війни й культура бароко . І в цьому сенсі, така контрапуктність філософії мені здається чимось надзвичайно важливим, незалежно від того, чи ми дивимося на неї з перспективи часу, чи з перспективи різних підходів та ідей.
З огляду на це професор Лєдер говорить про те, що філософія контрапунктує в наш час:
- Передусім я задумуюсь над тим, що відбувалося в ХХ столітті, особливо в його другій половині, тобто якого роду контрапункти тоді з’являлися. Отже, дуже багато елементів філософського мислення виникало в опозиції, протиставленні до такого собі духа прогресу, розвитку, а також розважання і споживацтва. Ясна річ, я говорю лише про західний, північний світ, який домінував у сучасності. Отже, скажімо, з одного боку, в країнах Заходу ми мали золоті тридцять років (це поняття походить з Франції), тобто період потужного економічного розвитку після ІІ Світової війни, та безпрецедентного посилення споживацького підходу до життя і прагнення розваг. Саме тоді виникло явище вільного часу і враження, що прогресу ніщо не може спинити. А разом з цим з’являються різноманітні філософії, котрі надзвичайно радикально ставлять під сумнів такий світ, або починають вести мову про його занепад і розпад, загалом про розпад всіх понять, як, наприклад, у випадку деконструкції. І в цьому сенсі, мені здається, що котрапунктування другої половини ХХ століття було мисленням всупереч різноманітним тенденціям розвитку. Тим, отже, що, на мій погляд, було в філософії надзвичайно цікавим, - це те, що вона однозначно намагалася відвернутися від процесу дуже різкого цивілізаційного розвитку. Проте, якщо на це подивитися з сьогоднішньої перспективи, то в мене складається враження, що отой ряд фігур мислення, що ми з часів ІІ світової війни до кінця ХХ століття намагаємося встановити (починаючи з Гайдеґґера і Сартра, і завершуючи Деррідою) – це певного роду реґресивний процес. Але не йдеться про те, що філософія стає щораз гіршою. Але так, що йдеться про оперування дедалі більш розбитим світом, який вже не вдається скласти в жодне ціле. В такому світі щораз менше організуючого принципу, а насамперед принципу майбутнього або надії. Отже, мені здається, що сьогодні така контрапунктність могла би значити – хоча наразі я такого мислення не зауважую – певного роду протиставлення до регресу і деконструкції світу, які стали домінуючими на кінцевому етапі мислення ХХ століття.
За словами професорки Аґати Бєлік-Робсон з Ноттінгемського університету та Інституту філософії і соціології Польської академії наук, питання про виклики, з якими зіткнулася сучасна філософія, є питанням про суть її самої:
- І, власне, це питання, на котре я би хотіла відповісти. Але, при нагоді, маю надію, тут проявляться й виклики, що постали перед філософською думкою. Отже, коли я почала про це думати, то спочатку в мене з’явилося відчуття дискомфорту: «що я маю спільного з філософією?». Справді, вже якийсь час я, фактично, не ідентифікую себе з цією дисципліною. Це дещо парадоксально, бо всі мене вважають філософом, і всім крім мене це здається цілковито зрозумілою річчю. Однак, справді, вже якийсь час я перестаю себе ідентифікувати з огляду на цю дисципліну, не отримуючи нічого позитивного замість неї. Тут, власне, відкривається певний горизонт непевності, що, можливо, є не без значення. Як би там не було, філософія як певна історична інтелектуальна формація, котра зродилася досократівській Греції, бо така філософія, що насправді походить вже від Сократа, і сягає свого кінця з останнім польотом сови Мінерви, яка летить, аби побачити остаточний інтелектуальний розклад ХХ століття, - ця дисципліна перестає бути моєю. Через те, також, про що каже Анджей (Лєдер – ред.) – я не бачу в ній надії.
Описуючи таку безнадійність, що виникає в філософії, Аґата Бєлік-Робсон посилається на дещо інші ніж суто філософська традиції:
Мені здається, що в ній щось остаточно висохло; що ряд понять, розпочатий греками, і до якого згодом приєдналося християнство, а потім воно ж і від’єдналося, і який завершився великим історичним підпиттям підсумків, великою совою Мінерви, що вилітає на смерканні, справді є певним остаточним звершенням. Я весь час думаю про те, що мені казав мій улюблений вчитель Гарольд Блюм: «philosophy is a stuffed bird» - «філософія - це опудало птаха». З одного боку є жива релігія, з іншого – жива література, а по центру – філософія як опудало птаха. Насправді, я дуже довго не хотіла із цим згодитися. Але врешті якось так вийшло, що в своєму мисленні (а я спеціально говорю про мислення, а не філософію) я насамперед займаюся релігією. Але не опудалом птаха теології, а радше живим релігійним життям, у якому й надалі присутня надія, а також літературою, де, своєю чергою, живе мова. Натомість філософія, котра хотіла для себе як дисципліни винайти окремий шлях поміж релігією і літературою, на мою думку, в такій відокремленості стала безплідною.
Своєю чергою, професор Пьотр Ауґустиняк з Економічного університету в Кракові, описуючи функцію філософії, звертається до того, чим вона була ще в Афінах Сократа:
- Саме виникнення філософії було тісно пов’язане з процесами в грецькій культурі. І тут можна провести такий поділ у класичній літературі, з огляду на який філософія народжується тоді, коли архаїчна культура перетворюється в класичну. А принципова різниця між ними полягає в переході від оральної культури до письмової, що має особливий вплив на становище суб’єкта в суспільстві, або загалом у світі. Оральна культура є культурою пам’яті: людське мислення зосереджене на запам’ятовуванні, через що воно підпорядковане традиції. Це гвинтик у великому механізмі традиції, через що людина не може дистансуватися від неї. Традиція говорить за посередництвом людини і стає вирішальною в її поведінці. Однак, коли з’являється письмо, можливість звільнити пам’ять – з нею з’являється можливість дистанції, погляду на традицію з певної відстані, релігійну нарацію тощо. Все це створює простір для критичного мислення. Адже філософія в Греції не є нічим іншим, ніж мисленням, яке набуває самостійності і утверджує автономного суб’єкта. Він реагує на світ від власного імені завдяки філософії і критичному мисленню. Це не лише повторювання того, що говорить традиція, але певна спроба рефлексії і полеміки, завдяки яким можна представити власну думку. Саме так я розумію первинний імпульс філософії. І в моєму розумінні її грецького початку він пов’язаний із тим переходом, який ми можемо знайти, хоч би, в «Орестеї» Есхіла, тобто від архаїчного мислення до класичного. Це перехід від кланового суспільства (де автономний суб’єкт не існує, бо є клан, який визначає ідентичність кожного і який тотожний із традицією, до котрої кожен вписаний) до суспільства, яке анахронічно я назву громадянським (тобто таким, де суб’єкти, з яких воно складається, беруть участь у певній політичній грі, у спорі, де вони мають домовлятися одне з одним і встановлювати правила). І маю сказати, що у зв’язку з таким грецьким світом ми маємо одну просту річ: суттєвою умовою того, аби перехід від кланового до громадянського суспільства відбувся, є присутність критичного мислення в суспільному житті.
Професор Ауґустиняк наголошує, що важливість критичного мислення і повернення до філософії актуальні і для сучасного світу:
- І якщо це так прочитати, то мені здається, що сьогодні, власне, є час філософії. Оскільки ми живемо у світі, де фактор критичного мислення знаходиться в реґресі. А так і є, якщо подивитися на соціальні мережі або більш традиційні медіа. Критичного мислення є щораз менше. Існують експертні або псевдоекспертні групи, що мають готову думку на кожну тему. Натомість критичне мислення зникає. З огляду на це, мені здається, існує потреба повернення до філософії.
Антон Марчинський