«31 рік життя, але така повнота думок, почуттів і дій, що цього вистачило би на декілька пересічних людських життів». Так описав Зиґмунта Янішевського видатний польський математик професор Гуґо Штайнгауз. Зиґмунт Янішевський – це незаслужено маловідомий ініціатор і творець програми польської математичної школи і також один із засновників першого на світі фахового часопису «Fundamenta Mathematicae». Розповість нам про нього професор Станіслав Доморадзький, математик з Ряшівського університету, а також співавтор виставки, що нагадує про доробок польських математиків у міжвоєнне двадцятиріччя, зокрема відомої на весь світ Львівської математичної школи. Сенат Республіки Польща, в якому ця виставка відбувається, оголосив поточний рік Роком математики.
Зиґмунт Янішевський народився 12 липня 1888 року у Варшаві. Його батько Чеслав був юристом, а мати Юлія Шульц-Голєницька походила з купецької родини. Він навчався у Цюріху, Ґеттінґені та Парижі. У столиці Франції він захистив докторську дисертацію, науковим керівником якої був Анрі Лєбеґ, а до складу екзаменаційної комісії входили такі видатні математики, як Анрі Пуанкаре і Моріс Фреше. З ранньої молодості Янішевський проявляв непересічні математичні здібності, проте завдяки чому Лєбеґ звернув увагу на молодого адепта королеви наук? Чи поляк завдячував це своєму генію?
Проф. Станіслав Доморадзький:
- Гадаю, це надзвичайно особлива ситуація. Янішевський мав тоді 22 роки. Ви слушно кажете про генія, бо він мав вже дві досить важливі праці, видані в часописі Паризької академії. Лєбеґ навіть через багато років згадував із подивом його індивідуальність.
Янішевський захистив свою докторську дисертацію 1911 року і вже двома роками пізніше став у математиці класиком. Звісно, про це стане відомо пізніше, але він написав працю «Про розсічення площини континуумами».
- Та праця була настільки важлива, новаторська, що Янішевський вперше у цій галузі застосував логічну алгебру. Додаймо ще, як слід цю топологію розуміти – це галузь, що займається дослідженням якостей, котрі не змінюються навіть у випадку радикальної деформації (тобто, ми можемо ці поверхні згинати, розтягати, скручувати, аби лише ми їх не рвали). Це так, аби наблизити слухачам науку, в якій Янішевський прославився.
- І це була наука, що, власне, народжувалася?
- Це була новостворена дисципліна, що в ній польські математики у міжвоєнне двадцятиріччя, зокрема завдяки Янішевському і організації математичної школи, отримали дуже серйозні результати, з якими рахувалися у світі. Янішевський вихвалявся, кажучи: «Один лише Лєбеґ мене розуміє». Він начебто так сказав своєму приятелеві професорові Страшевичу. Це також дозволяє нам побачити, якого типу був цей геній. Декотрі з його результатів опосередковано або безпосередньо були використані у різних прикладних галузях, наприклад в інформатиці.
- Проте, мабуть, найбільш неочікуваним є те, що їх можна застосовувати для опису великих суспільних груп. І тут слід зазначити, що Янішевський сам по собі був дуже вразливий до суспільних справ, а точніше – до того, що діялося з іншими людьми, ділячись з ними, зокрема, своїм майном. Проте, це далося взнаки й іншим чином:
- На докторській праці у присвяті ми бачимо ім’я «Марк Сан’єр». Це був французький журналіст, політик, засновник руху, що спирався на ідеї соціал-католицизму. Янішевський перебував під великим враженням від його ідей і пізніше він застосовував їх у своєму житті (що зовсім не значить, що був палким католиком).
1911 року Зиґмунт Янішевський повертається до Польщі, беручи, зокрема, участь у з’їзді природознавців і лікарів.
- Він приїздить до Львова, там зустрічається зі Штайнгаузом, якого він знав з Ґеттінґена, там також розмовляє з Пузиною і Сєрпінським. І ці зустрічі 1911 року вплинули на його наукову кар’єру. Після з’їзду він повертається до Варшави, трохи викладає топологію і філософію в заміннику Варшавського університету – у Товаристві наукових курсів. Він мав квартиру на Марієнштаті, там зустрічався із математиками і філософами. Все ще вважав, що замало знає, ще вирушив до Марбурґа, і ще мав доповідь на Міжнародному математичному конґресі у Кембриджі. Це була важлива тема про поняття лінії і поверхні: він довів, що ці поняття досі недостатньо визначені, що викликало на конґресі досить велике зацікавлення.
Тобто, чого б він не торкнувся, був у цьому першим?
- Якщо йдеться про топологію – так. Вдалося йому зробити пару класичних речей. На запрошення Пузини і Сєрпінського навесні 1913 року він приїздить до Львова. Захищає габілітаційну дисертацію про розсічення площини, на коротко лишився на кафедрі Пузини. Там він мав габілітаційну лекцію, що також відіграла важливу роль у розвитку логічної школи у Польщі. Ця лекція називалася «Про реалізм і ідеалізм у математиці». Саме ця лекція допомогла визначити шляхи польської математичної школи і польської логічної школи. Друга з названих мною шкіл не має собі рівних у світі. Ми були абсолютним світовим логічним гігантом протягом міжвоєнного двадцятиліття. У жодній іншій країні не було такого, аби одночасно були чотири кафедри логіки, у тому числі математичної логіки.
А тут варто навести ще одну цитату зі спогадів професора Гуґо Штайнгауза про Зиґмунта Янішевського: «Зиґмунт Янішевський брав кожну річ з найглибшого боку і сам про себе казав, що він не стільки математик, скільки філософ. Одному з друзів він сказав, що займається математикою для того, аби побачити, наскільки далеко може зайти людський розум самим лише логічним мисленням». Розпочинається, однак, І Світова війна і Янішевський вирушає на фронт. Чому він вибирає такий шлях?
- Гадаю, що це його позиція, аби служити іншій людині. Він вступив до формованого у Львові Східного легіону ще 8 серпня. А після його розпуску 21 вересня він опинився у так званому Західному легіоні, який згодом увійшов до складу І Бригади легіонів. Залізничним транспортом 1 жовтня 1914 року вони вирушили, більшою мірою, у напрямку Галицького кордону неподалік Станіславова. (…) У серпні 1915 року Янішевського переводять до Варшави. Восени – до центрального призовного пункту у Влощові. 1916 його призначено до бюро Президії Військового департаменту Головного національного комітету у Пьотркові. І це далеко не вся ця історія. Цього ж року він повернувся до Львова і почав працювати у конспіраційній організації, пов’язаній з Пілсудським. Це була Польська військова організація. І, власне, за те, що воював у Польських легіонах, а також працював у ПВО, його посмертно, 1931 року, нагородили Хрестом Незалежності. 1916 року він також повернувся до університету і читав деякі лекції.
Надходить, однак, 1920 рік…
- Він захворів на іспанку 1919 року, після чого лікувався за кордоном. На зимові канікули 1920 року він потягом вирушив до Львова. Зокрема він хотів там зустрітися зі своїм коханням Яніною Келлєс-Краус. Вони були знайомі ще за діяльністю у Легіонах у Пьотркові. Зламався паротяг і Янішевський провів час у вагоні без обігріву. Через це він захворів на запалення легень – загострилася попередня хвороба, іспанка, і він помер у Львові. Його поховали на Личаківському цвинтарі. Я бачив фотографію могили Янішевського раніше, але зараз, коли я був у Львові, то або не міг її знайти, або її просто немає – адже й так буває з декотрими могилами.
Як можна підсумувати у декількох словах наукові здобутки Зиґмунта Янішевського?
- Для Янішевського було важливо здобути самостійну позицію у математиці, зайнятися відносно молодою, менш дослідженою дисципліною, аби швидше досягти успіху. Цією дисципліною стала теорія множин. І аби ці успіхи були ще більшими, він, зокрема, дійшов висновку, що треба створити фаховий журнал, присвячений виключно одній математичній дисципліні. (…) Це викликало серед математиків велике здивування і важливі французькі математики писали, що, можливо, такий підхід не принесе успіху. Проте, саме його концепція перемогла і в цьому часописі публікувалися найвидатніші закордонні математики. Йдеться про часопис «Fundamenta Mathematicae». Редакторами першого тому були Сєрпінський і Янішевський. Проте, на жаль, Янішевський у рік видання першого тому помер.
PR1/А.М.