За вікіпедією, в минулому ХХ столітті регіоналізм часто ототожнювали з сепаратизмом; нині це поняття має нейтральний зміст — саме такий, яким його і задумав Патковський — як «рух знизу», на місцях, рух до збереження культурної самобутності регіонів та їх всебічного розвитку.
Александер Патковський — постать історична. Він народився в Ожарові — місцевості у центральній Польщі 1890 року, тоді, коли Польща знаходилась у кордонах Російської імперії. Свої ідеї він виношував і здійснював у міжвоєнні роки, коли країна відбудовувала свою державність. Загинув під час ІІ світової війни — 1942 року в концтаборі Аушвіц.
Якщо коротко, Александер Патковський — громадський активіст, педагог, краєзнавець, публіцист, девізом якого було: «Від ознайомлення зі своїм регіоном до ознайомлення зі своєю країною».
Нашим оповідачем про батька польського регіоналізму є його земляк — людина, яка вважає себе його учнем. Це Збіґнєв Пулавський з Сандомира — регіоналіст, краєзнавець, журналіст і місцевий активіст.
— Ким він був? За освітою — він просто геніальний учитель... Спочатку він вчився у середній школі у Варшаві, згодом — 2 роки — у Львівському університеті, відтак переїхав до Кракова, де закінчив Ягейлонський університет. А ще він був патріот: 1914 року він навіть вступив до Бригади польських легіонів, проте йому подякували, рекомендуючи підлікуватися. Та насамперед він був активіст. Так було і в студентські роки, і після завершення виш-у, як і після повернення на батьківщину, до Сандомира. Це були роки І світової війни. Після того, як 1915 року ми прогнали з нашої землі москалів, нашими окупантами стали австрійці. Але вони були такими, можна сказати, дещо мякшими окупантами. Адже вони дозволили викладати в школах польською — а не так, як москалі, за яких (зокрема, після січневого повстання 1831-32 років) навіть метричні костельні книги не можна було вести польською.
Отож, після того, як 1915 року в Сандомирі була створена чоловіча гімназія з польською мовою навчання, Патковський викладав у ній польську, латинську, і англійську мови, які вивчав в університеті. Водночас він активно займався і громадською діяльністю...
— Якщо говорити про проблеми, які в нас були 1918 року і згодом, після того, як ми відновили нашу країну, коли Польща повернулася на політичну карту світу, то це була жахлива безграмотність, зокрема на селі. А ще — у нас не було вчительських кадрів з вищою освітою — загалом вчителями були випускники середніх шкіл. Отож, Патковський розгортає діяльність серед педагогів. Він створює Товариство вчителів початкової школи, читає їм лекції. Згодом починає діяти системно, створює Загальний регіональний університет — організовує вакаційні курси для вчителів, де викладачами є найвидатніші тогочасні польські вчені — з Кракова, Варшави тощо.
1923 року Патковський переїжджає до Варшави, де його запросив відомий краєзнавець Александер Яновський. Це була людина, якій ще 1906 року якимось дивом адалося створити доволі патріотичну організацію — Польське краєзнавче товариство.
— Яновський уважно придивлявся до діяльності Патковського на Сандомирщині, і він зрозумів, що цей вчитель — продовжувач його діла, та й запросив його до столиці... Спочатку Патковський працює у різних освітніх установах, відтак він стає службовцем Міністерства віросповідань і просвіти. Утім, це була людина сповнена енергії, цілеспрямована, з купою ідей. 1928 року він організовує у місті Познань перший краєзнавчий конгрес. У міністерстві створює Регіоналістське відділення — для того, щоб ідею регіональних університетів поширювати по всій Польщі. Більше того, влітку їздить з вчителями на краєзнавчі експедиції. А ще він розуміє, що потрібно працювати не лише з вчителями, але й з дорослими безграмотними, які залишились у нас як спадщина часів російської неволі.
Александер Патковський був також публіцистом, редактором, журналістом. Редагував часопис «Польська позашкільна освіта». Але найвизначнішим його виданням є «Свентокшиський літопис» , який наш співрозмовник називає регіональною біблією, а відомий літературознавець проф. Вацлав Борови визнає шедевром регіоналістської літератури.
Учасники Регіонального університету
Особливо поважав Патковський відомого польського письменника і драматурга міжвоєнного періоду Стефана Жеромського — як за його творчість, так і за громадянську позицію.
— Знаєте, у 80-ті роки я був у домі Жеромських у Констинціні, де тоді ще жила його дочка Моніка. Там збереглися всі листи, які Патковський писав Жеромському. У них він звітував письменнику про все, що робив, про кожен свій крок.
Літератор, до речі, віддячив учителю — він увіковічив Патковського в одній зі своїх драм — під назвою «Полетіла від мене перепілочка». Її головний герой — вчитель Пжеленцький має риси Патковського. І це найбільше визнання, яке регіоналіст отримав за свого життя — тим паче, що цю пєсу з 1923 року, в два роки пізніше поставив дуже відомий польський режисер Юліуш Остерва.
Александера Патковсьського вважють батьком польського регіоналізму. На думку Збіґнєва Пулавського, він розробив стратегію його втілення. Правда, не сам, оскільки співпрацював з багатьма польськими вченими, консультувався з ними...
— Якщо коротко, у його концепції йдеться про те, щоб активізувати місцеві громади, причому, на різних нивах — економічній, культурній, науковій, освітній; про те, щоб люди не чекали манни небесної, але щоб гуртувалися і разом діяли на благо рідного міста, села, селища... І справді, проводилося багато цікавих ініціатив.... У наш час багато говориться про побудову громадянського суспільства... Це по суті те ж саме. Проблема лише в тому, що сьогодні, на мою думку, немає таких людей, таких ентузіастів, як Александер Патковський...
Запрошуємо послухати прикріплений звуковий файл
Галина Леськів, Лідія Іванюх, Наталія Бень