Десятки та сотні людей виходять на вулиці російських міст з гаслами «нет войне». Одночасно рейтинг президента Путіна зростає до 70%. Головне питання, яке зараз розділяє росіян на два табори, це не ставлення до гурту Pussy Riot чи вироку для Алєксєя Навального, а чи підтримують вони дії Росії у Криму. Як на це реагують російські опозиційні політики та діячі культури?
«За нашу і вашу свободу» чи «Захистимо своїх?», - останніми днями російські медіа та Інтернет наповнилися інтерв’ю та блогами російських митців та політиків, які або раціонально, або полум’яно-емоційно намагаються закликати співгромадян до дій. Закликати – хто складати зброю та відмовитися виконувати злочинний наказ про окупацію Криму, хто підтримати дискримінованих в Україні росіян всіма можливостями сусідньої супердержави. Українці щиро захоплюють текстами Андрєя Макаревича та не приховують відрази до коментарів Леоніда Ярмольника. Розчаруванням для багатьох симпатиків російської культури стала заява 85 російських акторів, режисерів та директорів театрів "На підтримку позиції президента по Україні та Криму".
Події у Криму змусили і Україну, і світ звернути увагу не тільки на Путіна та Кремль, а й на те, яким є російське суспільство та його неформальні лідери, інтелігенція, музиканти, актори.
Наскільки поділеною є російська інтелігенція – важко сказати не маючи результатів соцопитувань, - наголошує Гжегож Громадзький з варшавського Фонду Стефана Баторія. Водночас він додає, що у західній Європі досі популярним є ідеалістичний погляд на російську культуру та її діячів, звідси так багато уваги до критиків Путіна у мистецькому середовищі і так мало аналізу, чому ж його підтримує решта:
- У світі російської науки та культури є чимало людей, які підтримують Кремль. І це не дивно. Частина з цих людей залежні від влади, матеріально та символічно, інша частина ж щиро поділяє націоналістичні та імперіалістичні погляди свого президента. Додаймо, що також є велика група митців, які у цій ситуації воліють промовчати. Ми у Варшаві розуміємо неоднорідність російської культурної еліти, і намагаємося цінувати тих, хто опирається Путіну. Можливо, це чверть, можливо – третина. Для нас у Варшаві чи не найбільш яскравою подією у цій площині була публікація статті професора Андрєя Зубова з МГИМО, в якій він порівняв окупацію Криму з німецьким аншлюсом Австрії. Коли СРСР вторгнувся до Чехословаччини у 1968 році у Москві протестували одиниці. Сьогодні таких людей сотні. Це дає надію.
Російську агресію в Криму засудили лідери російської опозиції Борис Нємцов та Алєксєй Навальний, однак їхня реакція обмежилася кількома постами у соцмережах та короткими виступами. Опоненти Владіміра Путіна не поспішають розігрувати українську карту. Чому – я запитала у експерта Польсько-російського центру діалогу та поєднання Лукаша Адамського:
- Якщо йдеться про Навального, то ми всі знаємо, що він є противником Путіна, але сам має консервативні і, я б сказав, великодержавні погляди. Так що нема чому дивуватися, що Навальний не виступає на захист українських прав на Крим. Натомість вся російська опозиція є слабкою, частково це її власна вина. Той факт, що Путін має таку високу підтримку, спричинене не тільки індоктринацією та дезінформацією суспільства, а й тим, що велика частина громадян РФ досі має імперські комплекси та поділяє погляди Владіміра Владіміровіча на політику на пост-радянському просторі. Не виключаю, частина російської опозиції вирішила, що в умовах, коли в країні зростає патріотична екзальтація, критика Путіна не принесе їй дивідендів. Можна сказати, що російські опозиціонери це політики, а не державні мужі. Але державних мужів у сучасному світі взагалі є мало.
На Твіттері та Фейсбуці можна знайти тисячі публікацій з хештегами "нет войне", однак кількість учасників антивоєнних демонстрацій є значно меншою, ніж відомих мітингів на Болотній площі чи проспекті Сахарова. Чи це означає, що російське опозиційно налаштоване суспільство готове мобілізуватися через внутрішні фактори, але неготове через зовнішні? Лукаш Адамський говорить, що це лише частина правди:
- Влада Путіна зміцнилася з часів останніх виборів до Держдуми. Зросли кошти демонстрації своїх поглядів для учасників протестів. Так що, я думаю, перший чинник це страх. Я не пам’ятаю навіть у 2008 році, під час війни з Грузією, щоб у публічному просторі було стільки істерики та пропагандистських дурниць. А друга причина більш банальна – багато росіян щиро вважає, що Крим це частина їхньої батьківщини, яка випадковим та несправедливим чином опинилася у складі України. Наприкінці 1930-х років навіть противники Гітлера визнавали, що фюрер може й не найкращий лідер, але ж Судети та Австрію приєднав. Багато росіян вірять, що російську мову дискримінують в Україні. Я в Україні був і мав радше враження, що це українська є дискримінованою мовою в деяких регіонах.
Чи російська інтелігенція та опозиційні кола розколоті через конфлікт у Криму? Поет та письменник Андрій Любка вважає, що таке твердження, на жаль, є ідеалістичним і було б компліментом для Росії: Україну в умовах російської агресії підтримують лише одиниці. Решта цілком комфортно почуває себе під крилами путінського режиму. Не менш скептичним є Андрій Любка і в оцінці російських опозиціонерів. На його думку, нещодавній виступ на Майдані Михаіла Ходорковського це була збірка банальностей, які так насправді не виходять поза межі традиційного російського бачення України-Малоросії. Письменник додає – взагалі-то це помилка української еліти так пильно придивлятися до реакцій російських колег. Солідарність з боку російських митців та політичних діячів це цінні для українців жести, але Києву вже час перестати шукати підтвердження своєї правоти у білокам’яній та більше до думок людей людей, небайдужих до України на Заході.
Олена Бабакова