Важливим питанням польсько-українських відносин є трагічне минуле воєнного періоду, що впливає на сьогодення. Цього стосуються численні дискусії дослідників і публіцистів. Відповідаючи на запитання про те, звідки взялася сила українського лобі в Америці та зв’язки українців із ЦРУ, Єжи Тарґальський відзначив: щоб це пояснити, слід повернутися до подій 1939 року. Тобто до вересневої кампанії і захисту Польщі після нападу 1 вересня вермахту, а 17 вересня – радянської армії. 3-го вересня Велика Британія і Франція разом з Польщею виступили проти Третього Райху.
– Зразу після вересневої поразки польський уряд почав розмови з українськими середовищами – і з так званими петлюрівцями, тобто українським урядом в еміграції, і з радикалами, тобто Організацією українських націоналістів. Плани були такими, щоб сформувати частини української армії в межах польського війська, але з українським командуванням. Цих планів не зреалізовано, зокрема, через швидку поразку західних держав і перехід радикалів до колаборації з Німеччиною. Німецька сторона не зреалізувала надій націоналістичних організацій. Організацій – тому що в цей час в ОУН стався розкол на прихильників Бандери і прихильників Мельника.
Протягом 1941–43 років, з перервами, тривали переговори між польським урядом і особливо ОУН(б), зокрема з ініціативи митрополита Андрея Шептицького. Проблема полягала в тому, що українська сторона вимагала для себе державності, а польська сторона пристати на це не могла.
Саме тоді, – звернув увагу Єжи Тарґальський, – виникла ідея депортації українського населення зі східних земель. Отже, неправильним є поширене в Польщі переконання про відповідальність за це УПА. Слід додати, що програмною метою Національної партії було створити католицьку державу польського народу. Натомість, серед цілей організації Конфедерація народів було асимілювати, зокрема, українців; їхнього права на національну автономію не визнавали.
– 1942 року в середовищі Національної партії і Конфедерації народів визрів план виселення всіх українців зі східних регіонів на майбутні постнімецькі території на заході. Тобто, операція «Вісла» була результатом планів 42 року, коли УПА ще не існувало.
У березні 1943 року польська сторона висловила остаточну пропозицію надати широку самоврядність, рівноправ’я українському населенню, опіку над культурою, мовою тощо. Але тут була основна різниця. Поляки вважали, що в майбутніх переговорах про мир Польща матиме своє представництво, а українці – ні. І, якщо вони хочуть мати своїх представників, то в рамах польської делегації. А українська сторона, ОУН(б), вважала, що як українці, так і поляки будуть повноправними партнерами в розмовах про мир. Тепер уже відомо, якою була правда – і одні, й другі опинилися в (совєтському – ред.) таборі.
У цей період, – нагадав Єжи Тарґальський, – керівництво ОУН(б) вирішило радикально деполонізувати Західну Україну.
– На початку 1943 року провід ОУН(б) прийняв рішення про етнічну чистку, що мала довести до цілковитої деполонізації Східних кресів. Ці люди вважали – якщо на сході не буде поляків, то українців на розмовах представлятиме українська сторона і могутні держави створять незалежну українську державу на території Сідних кресів. Як зробити, щоб етнічна чистка була ефективною? Прийнято рішення використати метод геноциду. Ці вбивства були такими жорстокими тому, що мали перелякати і довести до втечі польського населення.
Після цих подій переговори зірвано, але насправді контакти тривали далі. Відповідав за це провід ОУН, Шухевич як лідер УПА, а в оперативному сенсі – Микола Лебедь, начальник Служби безпеки, тобто політичної поліції або ж розвідки і контррозвідки ОУН, який також займався міжнародною політикою. Він сам брав участь у багатьох зустрічах з поляками.
Коли стало очевидним утвердження радянської влади, ОУН вирішила відправити делегатів до Америки, – звернув увагу Єжи Тарґальський.
– 1944 року, коли вже було видно, що східні території займуть совєти, ОУН(б) прийняла рішення перекинути делегацію на Захід, щоб встановити контакт з американцями. На її чолі стояв Микола Лебедь, відповідальний за логістику акцїі геноциду і виселення поляків. Він перейшов зі своєю групою лінію фронту й опинився в американців. Коли почався період холодної війни, американці потребували Миколи Лебедя і цієї групи з розвідувальною метою проти совєтів. Підпільна боротьба з НКВС, а опісля з КДБ була довготривалою. Американці скидали своїх парашутистів на совєтські території, а Польща мала бути місцем посереднього контакту, тобто інформація мала доходити до Бескидів, а звідти патрулі мали передавати її на Захід. Тому американці підтримували Лебедя і його зв’язки з ЦРУ. Опісля ідеологія інтегрального націоналізму, тобто тоталітарна ідеологія, якою керувалася ОУН(б), стала неприйнятною на Заході. На зламі 50–60 років стався розкол і виникла третя фракція ОУН. Але контакти з ЦРУ виводяться саме з цих часів. Українці в США зорганізовані краще ніж поляки, крім того, вони не уникали державної служби і зробили в американській адміністрації і взагалі в політичному житті набагато більше кар’єр, ніж поляки.
Доктор Єжи Тарґальський звернув увагу, що трагічні сторінки польсько-української історії слід розглядати на основі достовірних документів.
– Щодо справи волинської різні, польсько-української боротьби і так далі, то, зрозуміло, справи вже багато разів обговорювалися в науковий спосіб. Зокрема, вийшло 10 томів видання «Україна – Польща: важкі питання» польською та українською мовами, на тему польсько-українських взаємин у період окупації. Але, річ ясна, така література нікого не цікавить, бо більшість воліє збуджуватися нісенітницями і вереском в Інтернеті. Прошу пам’ятати, Інтернет – це джерело знань, але також це найбільший засіб брехні і нісенітниць, тому що там кожен може написати будь-що, посилаючись на анонімного свідка чи власну бабусю. Я спираюся на документи, архіви, шифрограми Головної комендатури Армії крайової.
Польща може впливати на питання національної ідентичності українців, проте це слід робити обережно, – вважає Єжи Тарґальський.
– Ми не хочемо, щоб німці чи росіяни писали історію нам і так само не можемо писати історію українцям. Можемо лише старатися впливати, проте культу УПА не витіснимо і це треба усвідомлювати. Ми можемо його мінімізувати. По-перше, кампанія ненависті до України і вереску в Інтернеті нічого не дасть, її результат буде протилежним від намірів. Передусім, я вважаю, слід розвивати економічну співпрацю. Уявіть собі: Україна потребує газу і якщо ми збудуємо карпатський газопровід, що постачатиме газ в Україну, – зможемо мати якийсь вплив на ситуацію в Україні. Адже українці будуть зацікавлені в тому, щоб з нами співпрацювати. Тобто не кампанія ненависті, а співпраця.
По-друге, треба показати, які інші угруповання існують в Україні і їх підтримати. А не допомагати Росії у представленні України одновимірно як бандерівської.
І третя справа – українці в Польщі. Насправді в нас величезні можливості, бо ми можемо впливати на цей мільйон осіб. Якби ми – патріотичні сили, що прямують до незалежності від Росії, до створення Міжмор’я, взяли на себе це завдання, стали поширювати знання, впливати на українців у Польщі – могли б цю ситуацію змінити.
TV Republika/Н.Б.