Уночі з вівторка на середу минув термін ультиматуму, який Великобританія поставила Росії. Тереза Мей, нагадаймо, вимагала від влади Росії пояснень щодо отруєння на території Британії колишнього російського шпигуна. Прем’єр-міністр заявила, що коли пояснень від Росії не буде, Великобританія відповість санкціями.
Прес-секретар посольства Росії в Лондоні підтвердив, що Москва не відповіла на ультиматум, і «не відповість, поки не отримає зразків хімікату, який використано для атаки». Речник посольства підкреслив, що Росія не була причетною до цієї атаки. Натомість «погрози щодо застосування кримінальних заходів проти Росії зустрінуться з відповіддю».
Кроки Лондона - це, серед інших, видворення російських дипломатів, підозрюваних у тому, що вони працюють для розвідки, подальші фінансові санкції та скасування ліцензій на трансляцію російського телеканалу RT. Лондон вже поцікавився потенційною підтримкою для своїх дій проти Росії у союзників, тобто Берліна і Парижа.
Але це не все, буде проведено дослідження стосовно можливої причетності Москви до 14-ти інших випадків смертей на Британських островах, що трапилися протягом останніх кількох років. Євросоюз, Європарламент висловили підтримку і повністю солідаризуються з Великою Британією.
Гостем ефіру є Ґжеґож Кучинський, автор книжки «Як вбивають росіяни. Жертви російських спецслужб від Троцького до Литвиненка». І ось саме, кілька років тому був Боріс Бєрєзовський, раніше Алєксандр Литвиненко, тепер Сєрґєй Скрипаль. За отруєнням Скрипаля та його доньки стоїть Путін?
Ґ.К.: Це було очевидним із самого початку. На це вказує кілька чинників. По-перше, жертва, тобто колишній офіцер російських спецслужб. З точки зору Путіна та нинішнього російського режиму - це зрадник. По-друге, місце здійснення атаки – Великобританія – країна, в якій, на жаль, протягом останніх років було принаймні з десяток випадків доволі таємничих смертей осіб, які російська влада могла визнавати за ворогів. І по-третє, це, звичайно, використаний хімічний засіб та спосіб, в який здійснено замах. Тереза Мей підтвердила, що цю речовину виробляють на території Росії. Втім, тут дуже чітка аналогія до справи отруєння Литвиненка. Коли виявилося, що це був полоній-210, росіяни спершу заперечували, стверджували, що цим засобом міг скористатися будь-хто інший. Натомість, можна точно встановити звідкіля походить така речовина. І тоді теж виявлено, що вона походить із Росії.
Виникають запитання, чому це показове отруєння сталося перед великою спортивною подією, червневим чемпіонатом в Росії та перед президентськими виборами в цій країні. Яка ваша думка?
Ґ.К.: Якщо ми подивимося на хронологію, тут значно важливішою датою є 18 березня, тобто дата так званих президентських виборів у Росії, а не чемпіонат. Перша справа: Путін у 2018 році, чи Путін у 2006 році, чи навіть Путін у 2014 році – це зовсім інші особи, якщо говорити про його підхід до Заходу та міжнародної політики. Нині Путіну зовсім не важливий якийсь добрий імідж на Заході чи в світі. Зараз для нього найважливіше значення має якомога кращий результат 18 березня, тобто повна мобілізація російського суспільства навколо лідера, який бореться з конкретним ворогом, ворогом, якого можна назвати, можна критикувати. Досить нагадати, що прес-секретар МЗС Росії назвала виступ прем’єр-міністра Терези Мей цирковим шоу. Отже, чемпіонат сходить на другий план. Можливо, коли приймалися рішення стосовно організації чемпіонату в Росії, ситуація була дещо іншою. Натомість, зараз цей чемпіонат не є для режиму Путіна настільки важливим, як хоча б Олімпійські ігри в Сочі. А крім того, мені здається, Путін переконаний, що широкого бойкоту не буде. Тобто, можливо, буде бойкот з боку високих представників влади, політиків, можливо частини ЗМІ та частини вболівальників, але захід, як такий, відбудеться.
Ви на початку розмови підтвердили, що за отруєнням Скрипаля стоїть Росія, а точніше Путін, бо на це вказують також й інші випадки смертей, які Великобританія буде заново роз’яснювати і досліджувати, використовуючи інформацію американської розвідки. Ваша книжка «Як вбивають росіяни. Жертви російських служб від Троцького до Литвиненка», чи служби завжди потребують згоди свого президента?
Ґ.К.: Влітку 2006 року в Росії прийнято, так званий, пакет антитерористичних законів, в якому є пункт, котрий надає російським спецслужбам можливість легально вбивати противників російської держави, які знаходяться поза межами держави. Я хочу нагадати, що такі замахи були вже й раніше, наприклад, на Зелімхана Яндарбієва, якого російські спецслужби підірвали в 2004 році. Натомість, із 2006 року такі дії узаконено. Цей пункт у законі також вказує, що на кожну такого типу операцію має дати особисту згоду президент Росії. А отже, якщо ця операція була проведена російськими спецслужбами згідно з російським законом, то Путін не лише мав про це знати, він мав дати свою згоду.
Чи, на ваш погляд, Росія могла вважати, що, в якомусь сенсі, Великобританія її провокує? Лондон прямо звинуватив ФСБ і Путіна у смерті Литвиненка.
Ґ.К.: З точки зору росіян – це могли бути провокативні дії, натомість це не була ніяка провокація. Це було приведення певних слідчих процедур до кінця. Проте, я нагадаю, що взаємини Росії з Заходом, і Великою Британією зокрема, зовсім по-іншому виглядали в 2006 році, а зовсім інакше вони виглядали в 2015 році чи зараз. Нині це вже не просто дуже глибока криза, це конфлікт на лінії Росія-Захід, а отже й західні політики по-іншому ставляться до російського питання. Звідти й рішення повернутися до справи згаданих 14 смертей російських втікачів та британців, пов’язаних із тими втікачами. Тобто змінилася політична атмосфера. Путін, загарбуючи Крим, розпалюючи війну в Україні, здійснив катастрофічний крок. З того моменту у взаєминах між Росією та Заходом відбулися величезні зміни, і це постійні зміни. Нині, якщо що-небудь може хоч трохи змінити цей стан, то це і є відхід Путіна. Бо він сам не віддасть України і не відмовиться від своєї агресивної політики.
PR/Л.І.