На зустрічі лідерів країн Великої сімки в Канаді на початку червня спалахнули гострі дискусії навколо запроваджених Сполученими Штатами торгівельних мит для своїх провідних партнерів. Але потерпатимуть від цього не лише найбільші торгівельні партнери Вашингтона, а й Україна. Як зазначив український політолог Кирило Молчанов, хоч Сполучені Штати і допомагають Києву протистояти побудові обхідних газогонів до Європи з Росії, через американські обмеження на імпорт сталі, Україна недоотримає валютних прибутків на сотні мільйонів доларів:
– З одного боку Сполучені Штати виступають проти «Північного потоку-2», а з іншого боку, американські квоти підривають український експорт сталі. Ми недоотримаємо цього року, як вже підрахували, близько 150 мільйонів доларів.
Але найбільше галасу натворила заява американського президента Дональда Трампа про відновлення членства Росії у цьому клубі найбільш впливових і розвинених держав світу. Трампа в цьому підтримав лише прем'єр-міністр Італії Джузеппе Конте. Франція назвала заяву Трампа непослідовною, Канада готова погодитися на повернення Росії до Великої сімки лише після деокупації Криму, за анексію якого її 2014 року вигнали з цього клубу. Канцлерка Німеччини Анґела Меркель заявила в Бундестазі, що не бачить на сьогодні передумов для повернення Росії в коло найбільш розвинених держав. Президент Європейської ради Дональд Туск також виступив проти перегляду формату Великої сімки. Зараз до неї входять Велика Британія, Німеччина, Італія, Канада, Сполучені Штати Америки, Франція і Японія.
Аналітик Українського інституту майбутнього Ілія Куса вважає, що своєю заявою Трамп переслідував одночасно дві мети, однією з яких є прагнення нового розподілу світу на сфери впливу:
– Перша – він набуває собі політичні бали на тлі ескалації протистояння зі своїми традиційними союзниками. Це частина його тактики шантажу, яку він використовує на всіх зовнішньополітичних напрямках. Друга мета – це те, що він вже неодноразово висловлював від початку його передвиборчої кампанії 2016 року. Ця його мета – домовитися з Путіном, з Росією та іншими геополітичними супротивниками, з усіма глобальними гравцями, або такими, що на цю роль претендують. Сюди відноситься й Росія. Він хоче домовитися щодо нового порядку денного, оскільки старий світовий порядок зараз руйнується і на його місці має постати якійсь новий. Мета Трампа, як, до речі, і мета Путіна – сісти разом і домовитися. Ця його заява – це така демонстрація його кінцевої мети.
Пізніше Трамп в інтерв'ю Fox News пояснив, що більша частина часу на самітах присвячена обговоренню Росії і саме тому було би логічно, щоб на цих зустрічах були присутні її представники. Однак всупереч Трампу, лідери Великої сімки знову засудили незаконну анексію Криму та підтвердили «безперервну підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України у межах її міжнародно визнаних кордонів». Продовження санкцій проти Росії поставлено у залежність від виконання Москвою мінських угод та її поваги до суверенітету України. Тим часом Путін заявив, що Росія буде зосереджуватися на роботі у форматі 20 найбільш розвинених країн світу. А за кілька днів, на зустрічі міністрів закордонних справ у нормандському форматі, Москва знову заговорила про виконання Україною спершу політичної частини мінських угод, і тільки згодом – безпекових. Так російський міністр Сєрґєй Лавров знову згадав про «формулу Штайнмаєра». Керівник київського Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко не бачить жодних передумов для реалізації таких ініціатив:
– Так звана «формула Штайнмаєра» з'явилася роки два тому. Жодного прогресу по тій формулі не відбулося. Від осені минулого року обговорюється запровадження миротворчої місії на Донбасі. І без поступу на цих переговорах про жодну «формулу Штайнмаєр» не може бути й мови. Логіка і послідовність тут така: спочатку треба домовитися про те, яким чином миротворча місія ООН може сприяти виконанню мінських домовленостей. І тільки потім, відповідно до цих домовленостей можна вирішувати конкретні питання розв'язання пунктів цих домовленостей. А так, росіяни хочуть поставити бричку поперед коня. Це – суто тактичний прийом.
Опитані аналітики не бачать жодних причин вірити в те, що Москва справді готова сприяти припиненню війни на Донбасі і піти на поступки вимогам Великої сімки щодо незаконної анексії Криму. Політичний експерт Олександр Солонтай переконаний, що росіяни просто затягують час із тим, аби перетворити окуповані райони Донбасу на маріонеткові утворення на кшталт Північної Осетії та Абхазії:
– Навіть у своїх заявах про те, що вони не пустять миротворців на Донбас доки не проведуть там вибори, а в умовах війни це означає призначать керівників окупованого Донбасу. Але потім навіщо буде пускати миротворчу місію? Тобто, миротворчу місію не пустять ніколи. Це означає, про вони не збираються ні про що домовлятися. 2018 рік цілком втрачений для вирішення проблеми Донбасу шляхом запровадження миротворців. Росіяни не будуть вирішувати жодного питання, що пов'язане з війною на Донбасі, а будуть затягувати час і чекати результатів президентських виборів в Україні.
Експертка з міжнародних проблем Ірина Верещук не вважає заяви Трампа такими, що загрожують погіршенням стосунків Вашингтона і Києва, або поступкою російському агресору. Адже президентська влада в Сполучених Штатах врівноважена повноваженнями Конгресу і без нього Трамп просто не може свавільно змінювати американський зовнішній курс:
– США – це фактично єдина країна, яка систематично підтримує Україну і є нашим стратегічним партнером у санкціях поти Росії. І Європа, яка багато говорить, що поведінка Москви – це неприйнятно, неможливо і так далі, все одно торгує з Росією. Всі торгують з Росією, навіть Голландія, і водночас говорять, що дії Кремля неприпустимі. І лише один Трамп ще й досі не зустрівся з Путіном після його інавгурації. Мені здається, що про заяву Трампа можна пожартувати так: «Я художник – я так бачу». Але дії США свідчать про послідовну підтримку України.
Наразі західні лідери недвозначно дають зрозуміти, що вони подовжать антиросійські санкції і надалі підтримуватимуть запровадження в Україні економічних та політичних реформ.
Вільгельм Смоляк