Гібридна війна, яку проти України веде режим Путіна, має цілий ряд фронтів. Одним з них є практика використання цивільних осіб як заручників конфікту між Україною та Російською Федерацією. З одного боку, бранці Кремля використовуються для морально-психологічного та політичного тиску на Україну та українське суспільство. З іншого боку, питання українських політв’язнів, проти яких фабрикуються справи за найбільш безглуздими звинуваченнями, витриманими в дусі сталінських часів, використовуються російською пропагандистською машиною для творення в очах російського суспільства образу ворога. Окрім того в цієї справи є ще й інший вимір, – кидаючи людей за грати на довголітні терміни ув’язнення російська влада прагне зламати хребет спротиву проти російської окупації Криму і Донбасу, символ якого уособлює справа Олега Сенцова, Володимира Балуха, Ахтема Чийгоза та багатьох інших активістів.
Про проблему українських бранців Кремля Назар Олійник розмовляв з правозахисницями Марією Томак, координатором “Медійної ініціативи за права людини” та Надією Волковою, директором Української правової консультативної групи.
Назар Олійник: Надія, Марія - чи Вам не здається, що за останній час, репресивна політика Російської Федерації щодо українських в’язнів дещо стала менш інтенсивною? В тому плані, що людей, які потрапляють в російські в’язниці, якоюсь мірою стало трохи менше, ніж це було, наприклад, ще якийсь час тому.
Марія Томак. Автор фото - Іван Любиш-Кідрей
Марія Томак: Я відповім – Марія Томак. Насправді я з Вами не погоджуюся щодо зменшення кількості. Кількість постійно зростає. Можливо вона зростає не так динамічно як це було на початку, або є певні періоди більш інтенсивні, а є періоди менш інтенсивні, коли арешти там тривають активно, або коли ця хвиля йде на спад, але в перспективі чотирічній, існування цієї проблеми, кількість людей зростає. На сьогоднішній день ми говоримо про щонайменше 68 людей, які перебувають в Криму та на території Російської Федерації. Плюс є близько десятка людей щодо у нас немає певності, як у правозахисних організацій, що це саме політичний мотив переслідування, але ми розглядаємо в тому числі ці справи на предмет такого мотиву. Якщо Ви подивитеся на цифри кількарічної давності, то вони вдвічі менші, і що тут важливо - це те, що немає жодного механізму, який би дозволяв вести перемовини з Росією щодо цих людей. Тобто, якщо з Донбасом умовно кажучи, з тими, хто знаходяться на непідконтрольній території є Мінськ, “мінський формат”, який дозволяє вести перемовини і які час від часу приносять, якісь звільнення, ну то люди, які перебувають в Криму і в Росії, там немає жодного майданчика, де б їхня доля обговорювалась. І тому останнє звільнення в результаті саме політичних перемовин, торгів, можна сказати – це було звільнення рік тому Ільмі Умерова і Ахтема Чийгоза, завдяки втручанню Ердогана [Примітка. Президент Туреччини]. Після цього було звільнено ще двоє українських офіцерів-прикордонників, але там була дуже цікава історія тому, що, ми їх навіть не вважали “політичними”. Вони були викрадені у відповідь на затримання Україною двох офіцерів ФСБ і їх обмін відбувся в рамках, власне кажучи, теж перемовин, але не на високому рівні, а суто між Україною і Росією.
Назар Олійник: А як такий механізм мав би виглядати?
Марія Томак: Що у нас існує на сьогоднішній день? У нас немає людини відповідальної за, саме, цю категорію незаконно утримуваних осіб. Водночас у нас є платформа на базі МЗС, в якій бере участь безпосередньо міністр закордонних справ Клімкін, в рамках якої відбувається спілкування через відеозв’язок з “Кримською солідарністю”, тобто з окупованим Кримом, в якій беруть участь особи, які представляють різні міністерства, відомства і правоохоронні органи. І власне кажучи там відбувається якесь обговорення таких поточних питань, і пошук якихось рішень. Але те, про що я говорила стосується саме якогось міжнародного майданчика. Умовно кажучи якоїсь платформи щодо гуманітарної ситуації в Криму. Ми прекрасно розуміємо, що Путін на це не піде відразу так, що їхній аргумент буде полягати в тому, що Крим – це федеральний округ і «чого ви лізете в наші внутрішні справи». Але мені здається, принаймні має ця ідея озвучуватися, що мають бути якісь перемовини, якийсь переговорний процес щодо гуманітарної ситуації в Криму, умовно так. Але тут ми маємо на увазі і тих осіб, громадян України, які утримуються на території Російської Федерації тому, що більшість із них туди потрапила із окупованого Криму.
Надія Волкова. Фото публікується з дозволу співрозмовниці
Надія Волкова: Щодо міжнародного механізму, в 2016 році, ми, група правозахисників, розробили концепцію в якій ми прописали як би це мало виглядати. Взагалі ідея така, що, якщо наш уряд на сьогоднішній день не погоджується на створення якогось міжнародного майданчика, то дійсно є потреба в тому, щоб піднімати це питання на неформальному рівні. Створити, умовно, групу переговорників. Це не мають бути вихідці з політики. Можливо в минулому політики, дипломати, якісь культурні діячі, які мають доступ до президента Російської Федерації, щоб вони просували саме цю ідею звільнення людей. Це не зовсім правовий механізм, але його можна вважати було б суто гуманітарним тому, що тут не переслідується ніякий інтерес, окрім звільнення і порятунку цих людей, умовно кажучи.
А щодо взагалі контексту конфліктного, то так, ми розуміємо, що ці люди це окрема категорія людей, яких не можна змішувати з іншими жертвами конфлікту тому, що ці люди використовуються як метод гібридної війни, для створення тиску. Вони використовуються для просування пропагандистських якихось штук в Росії і власне створюється за рахунок цих людей такий образ українського ворога. І власне Путін створює образ “білого лицаря”, який рятує Україну і Росію. Ну все це робиться за рахунок цих людей.
Назар Олійник: У такій ситуації, в принципі, якісь механізми складно навіть випрацювати. У логічний спосіб це можна якось обґрунтувати, що це мало б працювати, але коли маєш фактично поєднання цинічного інтересу з ірраціональною силою тому, що тут теж треба брати ірраціональний момент самого путінського режиму. Отже, складно на щось розраховувати, на якесь позитивне вирішення.
Надія Волкова: Так. Тому цей пошук повинен постійно відбуватися і саме з залученням уряду. Має бути призначена особа, яка володіє ситуацією. Тому, що у випадку з Донбасом ми маємо ситуацію, коли наша уповноважена не розуміє елементарні поняття міжнародного гуманітарного права. При цьому вона уповноважена захищати і відстоювати інтереси цих людей. Тобто, це такий, знаєте парадокс.
З іншого боку, ми маємо ситуацію, наприклад, зі Штатами, з тим самим ISIS [Примітка. "Ісламська держава"] і з іншими організаціями. Для нас завжди було прикладом, коли американці за своїх prisoners of war [Примітка. Військовополонених] дійсно боряться. Вони і з Іраку діставали людей, і з Афганістану, і звідки хочеш. Вони знаходили шляхи це робити. Ну, чому от у нас цього не можна робити?
Марія Томак: Я хочу просто в продовження навести приклад цікавий, який фактично розгортався у нас на очах. Звільнення, спочатку ув'язнення, великою мірою політичне і очевидно незаконне, американського пастора протестантського, в Туреччині. Тобто, він тривалий час, по суті, був там заручником. Ердоган,Туреччина дуже чітко натякала на те, що вони хочуть обміняти його на Гюлена. І все ж таки Сполученим Штатам вдалося нещодавно його витягти з Туреччини. Ми маємо приклад, коли очевидно застосовуючи якісь економічні інструменти тому, що певна черга санкцій проти Туреччини Сполученими Штатами була застосована саме у зв'язку з ув'язненням пастора, вдалося якимось чином створити цей тиск. Але у випадку України, звісно, ми на жаль не маємо таких інструментів впливу на Російську Федерацію, але є наші західні партнери. І одна з ідей, яку ми в принципі просуваємо постійно — це запровадження персональних санкцій за схемою, скажімо так, списку Магнітського до тих осіб, які причетні до грубих порушень прав людини в рамках власне справ тих, кого ми називаємо в'язнями Кремля.
Матеріал підготував Назар Олійник