Цього тижня завершилися перші переговори щодо майбутнього транзиту російського газу до Європи через територію України. Дія нинішнього контракту між «Ґазпромом» і «Нафтогазом» закінчується 31 грудня 2019 року. Мета учасників тристороннього діалогу - знайти компроміс з приводу контракту з 1 січня 2020 року. Гостроти дискусіям надає будівництво Росією у спілці з Туреччиною і Німеччиною обхідних газогонів, а також російська воєнна агресія проти України.
Від Росії в переговорах щодо транзиту російського газу через українську територію до Європи, що минули 21 січня в Брюсселі, взяли участь російський міністр енергетики Олександр Новак та голова правління «Ґазпрому» Олексій Міллер. Україну представляли міністр закордонних справ Павло Клімкін, голова правління «Нафтогазу України» Андрій Коболєв і виконавчий директор цієї структури Юрій Вітренко. Від Євросоюзу перемовини провів заступник голови Єврокомісії Марош Шефчович. По завершенні зустрічі Павло Клімкін не приховував свого здивування поведінкою Москви, яка висловила готовність без жодних передумов продовжити дію нинішнього контракту, термін якого добігає кінця цього року.
– Російська сторона навіть не розглядає те, що в нас тепер абсолютно інше законодавство й інші правила, інші законі, що віддзеркалюють європейське законодавство. І те, що ми маємо перейти від договорняків до реальних контрактів, це навіть Ґазпром розглядати аж ніяк не хоче. Росія не визнає рішень Стокґольмського арбітражу. Юридично ситуація змінилася для всіх, але не для Росії. Я дуже радий, що ми з делегацією Єврокомісії виступали з однією позицією. Навіть Євросоюз тепер намагається розтлумачити Росії, що правила і життя змінилися. Але логіка пана Міллера – це просто продовжити існуючі контракти. Як він сам сказав, для цього не потрібні навіть експертні консультації.
Своєю чергою, голова правління Нафтогазу України Андрій Коболєв заявив, що росіяни наполягають на вирішенні суперечки щодо їхнього програшу за обома позовами української сторони в Стокгольмському арбітражі за «нульовим варіантом на корпоративному рівні». Але Київ готовий до будь-яких компромісів лише за умови, що вони відповідатимуть європейським правилам прозорості газового бізнесу.
– Я також був здивований пропозицією пана Міллера продовжити існуючу угоду. Ми готові розглядати майбутні угоди тільки у випадку повної відповідності європейським законодавству, що було імплементоване в Україні. И вдячні Єврокомісії, яка підтвердила, що рішення попередніх судів мають виконуватися в повному обсязі, а Україна має право подавати нові позови. Ми також вдячні за пропозицію, яку команда пана Шевчовича зробила наприкінці цих перемовин. Ми будемо її розглядати, бо вперше її почули. Це пропозиція щодо можливих обсягів і термінів контракту після 2019 року. Деталі цієї пропозиції я коментувати не буду, бо я тільки її побачив і не хочу в чомусь помилитися. Але зроблю це найближчим часом. З позитивів хочу відзначити, що ми чітко бачимо в росіян розуміння того факту, що з Україною щонайменше треба вести перемовини. Від цього нікуди не дітися і тому вони й приїхали. З негативів, це з їхнього боку банальна тактика затягування до травня чи червня, коли буде ясність з політичною ситуацією в Україні після президентських виборів, щоби вже потім вирішувати що укладати, як укладати і з ким укладати.
Марош Шефчович підтвердив слова Коболєва про наданий Єврокомісією варіант контракту на транзит газу з Росії через Україну з початку 2020 року. Він також не оприлюднив деталі цього проекту, а лише зазначив, що він «покриває три основних параметри майбутньої транзитної угоди: тривалість, обсяги і тарифи». Згодом, Шефчович сказав, що новий контракт має бути довготривалим, «тобто з терміном дії не менше десяти років».
В Україні енергоексперти зустріли ці новини з поміркованим скепсисом. Фахівець із державної політики у паливно-енергетичному комплексі Геннадій Рябцев вказав на цілу низку суперечностей і невизначеності української сторони з проблеми укладення нового газтранзитного контракту.
– Ми з одного боку виступаємо за підписання довготермінового контракту з Ґазпромом. А з іншого боку вважаємо російську сторону несумлінною стороною. А крім того, не слід забувати, що це газ країни-агресора. І отримувати гроші від Ґазпрому виглядає досить дивно, якщо ми заявляємо, що в нас іде російсько-українська війна. Ми з вами тих мільярдів не втрачаємо. Втрачає їх «Нафтогаз України», а навіть не бюджет України. Українській стороні вже давно треба було би визначитися, хто безпосередньо з тими ж самим європейцями. Не сформована на мій погляд навіть політична позиція щодо майбутнього української газотранспортної системи і щодо майбутніх домовленостей з російською стороною. Чи вони мають бути між Україною та Росією? Чи між Нафтогазом України і Ґазпромом? Або слід вимагати, щоби європейська сторона підписала угоду з Ґазпромом, а Україна лише надавала послуги російській стороні чи європейській компанії з транзиту газу нашою територією? Якщо йдеться про політичну позицію України, то на мій погляд, в разі як пані Меркель гарантує збереження транзиту, хай ті гарантії будуть не на словах, а у вигляді резервування певних обсягів газу для України, або якогось певного фінансового ресурсу для України. А то на словах усі за Україну і за збереження транзиту. А коли доходить до справ, то І Німеччина, і Росія захищають виключно свої національні інтереси. Україні слід вимагати гарантій матеріальних, які можна «помацати», на які можна опертися.
Українські експерти переконані, що у великій газовій грі наразі зроблені лише перші ходи і далі багато що буде залежати від результатів виборів президента України 31 березня. Наступна тристороння зустріч щодо газового транзиту на рівні міністрів відбудеться в травні. Доти експерти будуть розробляти проект майбутньої угоди.
Вільгельм Смоляк