Події в Грузії прокоментує гість нашого ефіру, Контрад Заштовт з факультету орієнталістики Варшавського університету. Нагадаймо, минулого тижня російський депутат опинився в парламенті Грузії, до того ж на чільному місці, у кріслі спікера, що викликало обурення серед представників грузинської опозиції, а далі спричинило протест самих громадян, які добре пам’ятають російський наступ на Грузію в 2008 році.
Яка ваша оцінка ситуації, чи, на ваш погляд, ці протести можуть перетворитися в чергову революцію?
К.З.: Ні, на мій погляд - це не є початок чергової революції, натомість, дійсно, демонстрації можуть стати початком кінця уряду Грузинської мрії. Це партія, яка прийшла до влади в 2012 році під гаслами демократизації Грузії, після періоду, коли при владі був Міхеїл Саакашвілі та його партія Єдиний національний рух. Я нагадаю, що партія Саакашвілі прийшла до влади після Трояндової революції, яка теж вимагала і заявляла про демократизацію. Натомість, у часи правління Саакашвілі дійшло до створення певної такої м’якої авторитарної системи. Згодом відбувся демократичний трансферт, зміна влади, в історії Південного Кавказу це був винятковий момент. І Грузинська мрія, яка тоді прийшла до влади, мала величезну підтримку грузинів. Одним із важливих постулатів цієї партії була реформа силових структур, реформування системи правосуддя, поліції, Міністерства внутрішніх справ. На жаль, цих реформ Грузинська мрія не зробила, і нині розчарування відсутністю дій, браком змін, зосереджується, в основному, на особі міністра внутрішніх справ та загально на всьому уряді Грузинської мрії.
А отже, люди, які виходять на вулиці Тбілісі, проти чого конкретно виступають? Чи проросійськість та жести виконувані в бік Росії – це є претекст для цих протестів, а насправді йдеться про відсутність реформ, безробіття тощо, чи дійсно, основними є тут взаємини з Росією?
К.З.: Здається, більше йдеться про відсутність реформ, збереження пострадянської олігархічної системи, яка мала бути змінена в час правління Грузинської мрії, але цього не сталося. У цій країні є один головний політик-бізнесмен-олігарх Бідзіна Іванішвілі, який стоїть за цією партією, який із самого початку фінансував Грузинську мрію, який домінує в політично-суспільно- економічному житті країни. Ця модель грузинам не є до вподоби. Це особливо стосується грузинів із великих міст, в першу чергу з Тбілісі, оскільки провінця у Грузії не така вже й політично активна.
А якщо говорити про дещо ширший аспект подій у Грузії – Путін заборонив рейси російських авіакомпаній у Грузію, тобто у Грузії буде менше російських туристів, Росії нараз також перестало смакувати грузинське вино, це вже теж такий традиційний батіг на грузинів, тобто як, Путін намагається їх залякати?
К.З.: Саме такий хід думок у Кремлі, натомість це мислення доволі наївне, оскільки зараз уряд Грузинської мрії більше побоюється демонстрантів, людей на вулицях, які показують своє незадоволення владою, у тому числі й під антиросійськими гаслами. Звідтіля й загострення риторики щодо Росії з боку президентки Зурабішвілі, яка досі у своїх заявах на адресу Росії не була такою жорсткою. Втім й інші політики Грузинської мрії уникали категоричних заяв щодо Росії, а тепер вже не уникають, оскільки знають, що це їм потрібно, аби пом’якшити ситуацію. А повертаючись до Росії, і того, що Росія може зробити, на мій погляд, заборона авіарейсів – це сигнал попередження. Економічні наслідки принесло б привернення ембарґо на грузинське вино чи мінеральну воду.
Що стосується закордонної політики Грузії, то здається, що вона не дуже-то може змінитися. Грузія, незалежно від того, чи при владі була партія Саакашвілі, чи тепер Грузинська мрія – заявляла, що прямує на Захід. І хоч, звичайно, цей шлях не є легким, можна сподіватися, що прозахідний курс буде збережено, чи не так?
К.З.: Тут я повернувся б до фундатора і лідера партії Грузинська мрія, тобто Бідзіни Іванішвілі ( а нагадаю, що цей бізнесмен здобув свої статки в Росії і відомі є його сильні зв’язки з бізнесом і політикою в Росії), отже він, на початку, тобто в 2012-2013 роках, прагнув потепління взаємин з Москвою. Проте його певні жести в бік Росії, як ось, наприклад, відкриття залізничного сполучення з окупованою росіянами Абхазією, не сподобалися грузинам, ні грузинським партнерам-союзникам типу Азербайджану. Отже, незважаючи на те, яка політична група опинилася б при владі – це не змінить прозахідного напрямку Грузії та її політики.
Отже, які нині найважливіші проблеми у мешканців Грузії? Ви говорили про збереження певної системи, здається ця система була утверджена за періоду Шеварднадзе, і незалежно від того, яка наша думка про Міхеїла Саакашвілі, - то саме він порушив цю систему і почав змінювати Грузію, оскільки допустив людей з-поза системи.
К.З.: За періоду Саакашвілі відбулася певна зміна еліти. До влади прийшли люди освічені, грузини, які здобували знання на Заході, у тому числі й у Сполучених Штатах. Натомість, ті самі особи, які раніше були активними у секторі громадянського суспільства, вже будучи при владі за періоду Саакашвілі, на жаль, не виправдали сподівань, у них було легковажне ставлення до демократичного функціонування держави. Вони монополізували владу, проти чого, в свою чергу, виступила Грузинська мрія. Ця партія прийшла до влади завдяки тому, що грузинське суспільство боролося проти моделі управління Міхеїла Саакашвілі. Але після того, як Іванішвілі та Грузинська мрія опинилися при владі, великих змін не відбулося. Звичайно, якісь позитивні рухи зроблено, проте надалі у секторі безпеки, наприклад, у системі правосуддя, фактично, цих реформ забракло.
Jedynka/Л.І.